Моя Житомирщина

Подивіться на цю жінку на світлині, вбрану у вишиванку своєї бабусі.  Та в неї майже зморшок немає! У чому секрет молодості нашої землячки Віри Василівни Дорошенко? Я знаю – послухайте й ви.

Віра Дорошенко народилася 27 липня 1937 року в Малій Горбаші. Там і живе. У її батьків – колгоспників було семеро дітей, вона – передостання. Навчалася в Малогорбашівській початковій і Зороківській семирічній школах.

Працювала в місцевому колгоспі на різних роботах. З переходом в учгосп «Україна» трудилася в городній, польовій, а перед пенсією – в хмельовій бригаді. Усе життя робила це чесно й віддано. Роки й біди її не зігнули, хоча й життя по голівці не гладило:  поховала сина Олександра, а згодом і чоловіка.

Не залишається байдужою до проблем односельців. Саме так ми й познайомилися з Вірою Василівною. Минулого року приїхала шукати правди в Черняхові. Ну така вже погана була дорога по вулиці, де живе! І ходити та їздити неможливо, і перед заїжджими соромно… А тут ще в неї день народження наближається – мають завітати звідусіль поважні гості. Ох і соромно буде за таку дорогу….

Що ж, зуміла всіх об’єднати навколо ремонту дороги: і народного депутата України Павла Дзюблика, і заступника голови райради Олександра Гибала, і сільського голову Ігоря Ремеза. Дорогу відремонтували.

Зараз хвилють Віру Василівну питання роздержавлення учгоспівських земель, турбується про ремонт доріг у селі. Допомагає проводити релігійні свята й обряди. Слідкує за порядком біля фігури – великим дерев’яним хрестом у селі.

Виплекала й гарно виховала своїх дітей. Син Василь – водій тролейбуса в Житомирі, дочка Ганна – приватний нотаріус у Києві, Син Іван – будівельник  «Київметробуду».

Гарна Господиня. Навколо хати – квітучий рай. Діти й онуки перевідують і допомагають по господарству.

Легка, світла, незлостива, турботлива. Ось вам і секрет молодості. Вчімося в неї. А Вірі Василівні – здоров’я й бадьорості.