Моя Житомирщина

Цими тривожними днями Майдану стали частішими, ніж зазвичай,  телефонні дзвінки. Люди, особливо рідні, стали перемовлятися більше між собою про те, як ти, де ти, як життя? І як ніколи такі запитання стали нести в собі той буквальний зміст, бо на цей час протистояння народу і злочинної влади регіоналів та їх порожденців комуністів по той бік барикад,  уособлених  беркутівцями в повній амуніції та сміттям від влади, її підростаючою зміною новоявлених хуліганів-тітушок, досягло, здавалось, апогею після втрачених офіційно п’яти життів мітингуючих повстанців. По телебаченню пролунала і інша цифра втрат – 1739, якщо рахувати усіх поранених, покалічених, зниклих безвісти станом на перші дні лютого 2014 року. Один із майданівців, що озвучив ці дані, без тіні остраху, з якоюсь твердою затятістю додав, що побачимо ми їх тіла, як зійде сніг, замучених-закатованих до смерті та розкиданих по навколишніх лісах… Стало відомо також, що за здачу одного активіста з Майдану, незалежно, де б останній не відбувався, в якій частині України, давали по 3 тисячі, не знаю, правда, якими. Але хіба це важливо? Примітно одне, що фактично від дня Христопродавства сума оплати за зраду не змінилася: 30 срібляків за одного розіп’ятого праведника. Та знаємо ми також з історії двох минулих тисячоліть, що нікому не підуть на користь ті закривавлені гроші. Так було сказано.

Тим часом намагалися купити і мене. В телефонній трубці голос знайомого промовив: «Алла, є можливість взяти владу. Тридцятого січня в Чуднові (районний центр в Житомирській області). Давай, ти ж лідер, ти маєш освіту, громадську позицію, ти повинна, бо хто ж іще?» На закінчення ще й пролунала обіцянка «підкріплення хлопцями, навіть з Києва». На це мені довелося висловити лише кілька іронічних фраз, знаючи організаційні можливості тієї людини. Але, що цікаво, саме 30-го числа, через декілька днів, центр Чуднова та його адміністративні споруди охоронялися в посиленому режимі. Став очевидним факт відвертої провокації, і, дійсно, як сказав Янукович, вступаючи на президентську посаду, «почую всіх»! Однак, все знову по Біблії, бо, чи часто кому нашіптує солодкі слова на вухо лукавий Змій, засвідчуючи тим про обраність?

Так, я відчуваю те лідерство. Але, дякувати Богу, мене так міцно за поли тримала повсякчас місцеві «доброзичливці», щоб бува не вскочила в перші двері владного ешелону замість них, що я й залишилась позаду всіх. Та, як кажуть, це і є найбільш вигідна позиція для обзору і переоцінки. Тому і сьогодні душа не спить, спостерігаючи і розриваючись на частини. Одна частка її загинула на Київських барикадах, прострілена у груди наскрізь, наче  у тих полеглих Героїв Майдану, а інша, ніби прибита цвяхами до долівки, і замерзла, розхристана на січневому вітрі… Сьогодні так катують Україну і її сучасних синів, так намагаються  принизити патріотичні почуття народу аріїв, гідні захоплення  всього світу.

Ось це і є мій народ, в якому за часи відсторонення і зневіри я встигла розчаруватись і сама впасти в безнадію, адже зовсім нещодавно здавалося, що все втрачено, немає тих, хто чесний і безкомпромісний, кого не поглинула облуда, в багні якої так важко побачити правду. Нівелювався сам факт якогось спротиву, адже тут на місці при владі нинішній б’ютівець, колишній перший комсомольський і комуністичний секретар, оточення якого теж відповідне – з колишніх парткадрів. Чи повірю я в його переконання побудувати суверенну міцну державу на засадах демократії, під прапором національної ідеї? – Звичайно, ні. Місцевий осередок «Удару» очолює також колишній компартійний інструктор, у свій час регіонал, у потрібний час нашоукраїнець на стільці голови райдержадміністрації району, а тепер, очевидно, той, що перебуває в очікуванні нового владного крісла, якщо в Києві таки щось перевернеться. Не «пахне» тут і «Свободою», бо її очільниця призначена тримати собою тут лише місце, спокійно перебуваючи осторонь бурхливих і загрозливих для життя подій. Ця облуда павутиною сковує бажання боротися, коли розумієш, що боротися вже треба ніби зі своїми, що жертовність може бути смішною і даремною.

Але ж як потрібні сьогодні недаремні самопожертви тих, хто став на дорогу боротьби! Я не хотіла б мати на увазі втрату самого життя, але і пролита кров не вражає тим новітніх партійних лідерів різних рівнів, які лише своїм статусом оголосили протистояння владі, опираючись на праведний гнів мас. Щоб змести разом убивць народу зі свого шляху, оголосити поза законом Верховну Раду і такого президента потрібне не толерантне керівництво, яке в революційний час сприймається бандитами, як слабкість, а рішучий наступ. Наші ж лідери зі сцени декларують, в дусі нинішнього європейського парламентаризму, мирний спосіб взяття влади, який в реаліях України уже пожирає її найкращих патріотів, дає можливість перегрупувати  сили владному ворогу, для якого людина  ніщо, коли йдеться про перемогу і панування над масами, які знову стануть покірними на роки, якщо за марксом-лєніном-сталіном знищити тих, хто може повести за собою, хто чітко бачить світло правди. Чи не тому новітні яничари-беркутівці, ніби за наказом головнго людиножера, з маніакальним садизмом цілять і вибивають очі у десятків борців-майданівців, тавруючи так безстрашних українців.

Дивлячись на події останніх місяців спливають в уяві  ті футуристичні фантасмагорії, зображені у фільмах кіносценаристів кінця 20-го століття за фантастичними творами-прогнозами майбутнього. Хто б міг подумати, що це втілиться у реальність саме на теренах нашої країни! Реальність, яка стала дійсністю і сьогоденням та  цьогочассям нашої України, що, як улюблена дитина Творця, стала центром світової боротьби між добром і злом, ареною протиборства між світлом і темрявою, проголосивши настання  Майдану Правди. За законом жанру має постати і той Лицар-Герой, який підніме прапор змученого народу над холодними барикадами і врятує світ, повергнувши у небуття втілення химер з Банкової.

Алла Роль, 9.02.2014 року.