Моя Житомирщина

Здається, ніби щойно, годину тому, гриміли вибухи, а сьогодні ми вдома, і тут – надзвичайна тиша. Там, на сході, постійно стоїть гуркіт, схожий на грім, а в повітрі – ядерний запах.

Там – велика міцна чоловіча дружба, ніби в справжній сім’ї десантників. Там – на межі людської витримки відступає страх і жах від побаченого. Тільки душа холоне і рветься на частини серце, коли знаєш, як
сепаратисти-бойовики, убиваючи наших десантників, знімають все це на відео,  адже за кожного солдата їм платять 500 доларів. Підкошуються ноги, коли на твоїх очах вбивають або тяжко ранять бойового товариша.

Із Сашею Голяченком ми були разом ще зі строкової служби в місті Житомирі. Дружили… Перед поїздкою на „Красний лиман”, Сашко сказав : „Саню, як же вже набридла ця війна. Як хочеться додому! Коли вже додому ?!” . І я відповів: „Та вже скоро, Саню, скоро”. І поїхав в інший бік – на Ізюм. А Сашко… На його БТР вже чекали в засідці. Про те, де стоїть наша техніка з військовими, сепаратистам розповіли місцеві, за долари. За такі самі долари здали й місцезназнаходження БТРа, в якому загинув ще один наш земляк –  Віталій Рудий. Ці хлопці були справжніми героями. У кліпі під назвою „Воїни світла, воїни добра” знято вщент розбитий БТР, у якому  загинув Віталій. Він був зверху на БТРі, тому його вбили першим.

У фільмі, який транслювали 28 червня на телеканалі ICTV під назвою „На передовій”,  були показані моменти, коли нас спасав лише Господь Бог… Вічна пам’ять і Сашку, і Віталію … всім героям, які так віддано захищали свою Батьківщину.

У нашій оперативній роті швидкого реагування воюють всі герої, які не бояться віддати життя за Україну. Шкода лише, що не все так добре в нашій армії. Відбувається „злив” інформації. З одягу держава виділила лиш 1 комплект форми та одну тільняшку на п’ять місяців служби.

Місцеві нас недолюблюють. Казали: „Ви приїхали вбивати наших дітей …”. Навіть кидали в пакетах з їжею гранати в колону БТРів. Травили молоко, воду… Коли проїжджали через Харків, – відверталися  або обзивали нас… Зараз ситуація дещо змінилася, проте напруга все ще є… Чеченці навіть підривають себе, якщо поряд є багато наших солдат. Є «козаки», багато народу з Росії, вони й не приховують, що прийшли воювати з нами за гроші…

Величезне спасибі нашим волонтерам, усім вам, дорогі наші земляки, за вашу небайдужість і таку необхідну підтримку. Ми знали, що кожної п’ятниці з району Богунії виїжджає машина допомоги до Слов’янська. Бувало, звичайно, що при переправі колоною або „вертушкою” ті передачі з їжею та водою бомбили, не завжди мали змогу ми їх отримати, але основна частина і провіанту, і резини, сіток для БТРів доходила.

Спасибі вам за міцний тил від усіх воїнів, що служать на Сході. Вірте, вони вас не підведуть.

Тільки вдома розумієш, що значить слово – мир.

Олександр Паламарчук, учасник АТО, воїн Житомирської 95-ої аеромобільної бригади