Моя Житомирщина

Ну хто ж не знає в Новосілці Анатолія Арсентійовича Біляченка? Але, напевне, не всі, особливо молодші, здогадуються, що йому на днях виповнилося  вісімдесят. Світле сяйво мудрості й простоти, доброти і працелюбства гарантують таким людям вічну молодість. Більше того, роблять таких, як Анатолій Арсентійович, символами цілих поколінь.

А й справді, він – як символ Новосілки. Ось стоїть біля березини, яку посадив сам років п’ятнадцять тому вздовж своєї  вулиці Фрунзе, яка тепер називається Салівською, і шкодує, що минулоріч у ній через посушливе літо не було грибів. Та усього б лиха… За березиною – 23 гектари землі, на яких колись розкішно красувалися хмільники учгоспу «Україна» – гордість Анатолія Біляченка. Тринадцять років керував він хмелярською бригадою: із 1970 по 1983 рік. Бригада була дружною й працьовитою: троє їздових, тракторист, 27 хмелярок. Збирали по 17 центнерів сухих шишок з гектара. Робота була нелегкою, але й заробітки – високими. Проте Анатолій Арсентійович не ідеалізує ті часи, як багато хто з його ровесників. Каже, що й тоді траплялося різне. Розповідає, що в кінці сімдесятих селянам установили усереднені ставки: як не працюй – отримуватимеш нарівні з іншими. Так от тоді Анатолій Біляченко зробив  свою невеличку, але таку суттєву внутрішню реформу: його підлеглі отримували від виробітку – по справедливовсті. Саме тоді бригадира й нагородили орденом Трудової Слави ІІІ ступеня. Побував на ВДНГ у Москві.

І досі знається на найдрібніших деталях свого фаху, починаючи від усіх подробиць про сорти хмелю і закінчуючи агротехнологіями. А як же інакше? Навчав бо цього студентів сільгоспінституту, які постійно мали практику в Новосілці. Більше того – навчав… викладачів Інституту хмелярства, в якому не раз проходив курси підвищення кваліфікації, бо мав багаті знання, здобуті на практиці.

Анатолій Арсентійович має світлий розум, тримає в голові цифри й дати, прізвища й факти. Називає свій загальний стаж: 44 роки, 4 місяці й 3 дні. А знаєте, чому так? Бо тренує власний інтелект щоденно. Зокрема й досі є найактивнішим читачем сільської бібліотеки. Прекрасний співрозмовник із сильною харизмою і, незважаючи ні на що,  з оптимістичним світосприйняттям. Відчуваю, що щасливий. Троє дітей, п’ятеро внуків і дві правнучки. Брат і сестра. І кохана дружина Галина Максимівна, із з якою в шлюбі ось уже майже 60 років. Восени – платинове весілля.

Пишається дітьми. Та як же інакше? Діти чудові, що казати. Взяти хоча б Петра. Чи не найактивніший депутат Черняхівської селищної ради не одного скликання: так само, як батько, вболіває за своїх односельців і старається для них. З любов’ю говорить Анатолій Арсентійович про внуків і правнуків. Найбільше переживає за внука Максима – військового 95-ї аеромобільної бригади, який на своєму бензовозі об’їхав усі гарячі точки Батьківщини, починаючи Кримом і закінчуючи Іловайськом.

Спасибі, дорогий наш Анатолію Арсентійовичу, за все, що зробили і робите для своїх земляків. Спасибі за дітей, онуків і правнуків. Довгих і гарних вам років життя. Будьте здорові й щасливі.