ІВАН ГЕТМАНЕНКО: «ТОЙ, ХТО ХОЧЕ ЗНИЩИТИ ДП «ГОЛОВИНСЬКИЙ КАР’ЄР», ВЧИНЯЄ ЗЛОЧИН ПЕРЕД ДЕРЖАВОЮ»

За роки господарювання на землях Головинської селищної ради ПАТ «Головинський граніт»   було викрадено з цілісного майнового комплексу ДП «Головинський кар’єр» порохові склади – 3 га, каменетесний цех «Карат», робітничу їдальню, магазин, 0,7 км залізничної колії «Горбаші-Головине». І це ще  не повний список крадіжок, розслідуванням яких нині займаються правоохоронні органи.

З 08.12.2015  по 20.01.2017 року керівництвом ПАТ «Головинський граніт» було звільнено понад 120 працівників підприємства. Коли державне підприємство «Головинський кар’єр» було перетворене в ПАТ «Головинський граніт» значна частина майна та обладнання була розпродана, що призвело до занепаду підприємства.

Незабаром буде створена Головинська об’єднана територіальна громада, а ДП «Головинський кар’єр» – це фінансування, робочі місця для жителів селища Головине та довколишніх сіл, де проживає майже чотири тисячі населення.

Іван Степанович Гетманенко,

Головинський селищний голова:

– 17 листопада 2015 року мене було обрано на посаду голови селищної ради. Я народився в с. Бежів Черняхівського району. Закінчив інститут, працював вчителем фізкультури, дванадцять років в с. Забріддя був заступником сільського голови.

У Головино проживає чотири тисячі населення. Сьогодні селище залежить від  ДП «Головинський кар’єр», бо з території цього підприємства нам подається електроенергія, вода та надаються інші послуги, які так необхідні стм Головине.

Коли кар’єр хотіли захопити рейдери, я звернувся до тодішнього голови Житомирської ОДА  Машковського  С. О. з проханням приїхати до нас, зробити виїзну колегію, послухати людей. Жодної реакції на наше звернення не отримали.

Нині ДП «Головинський кар’єр» – це спасіння нашого селища, це робочі місця, це податки до місцевого бюджету, і треба його зберегти, відновити і дати можливість працювати на повну потужність.

При колишньому керівникові Головинського кар’єру Підлісному А. Л.  роздавалося  все наліво і право. Пороховий склад (3-га) опинився у приватній власності у Колпакова Г. І., а робоча їдальня опинилася у приватній власності самого Підлісного, нині там кафе «Старий млин».

Як можна було з цілісного майнового комплексу виділити каменетесний цех, щоб він потрапив у приватні руки? Просто «відкусили» шматок ДП «Головинський кар’єр» для своїх, і все це робилося при  Підлісному А. Л., який згодом ще й очолював Черняхівську райдержадміністрацію.

До знищення бюджетоутворюючого підприємства Головинської громади доклало руку регіональне відділення Фонду державного майна по Житомирській області, завдячуючи якому основний цех «Карат»  у дивний спосіб набув приватного власника, нині це Яцук І. П.

У кінці 2015 року я прийшов в кабінет голови правління ПАТ «Головинський граніт» Ірини Борисівни Панасенко і поцікавився у неї про те, як вона бачить співпрацю підприємства з місцевою громадою, але втішної відповіді від неї я не почув, я намагався переконати Ірину Борисівну в тому, що треба повернутись обличчям до працівників селища, адже місцеві люди династіями працювали на підприємстві й пов’язували з ним своє майбутнє. А коли звернувся з проханням допомогти підсипати вибоїни на дорогах,  Ірина Борисівна відповіла: «Проплатіть за відсів, і ми підсиплемо».

Я зрозумів, що ця жінка байдужа до всього, що відбувається у селищі і працює тут лише для власної вигоди, в той же час разом з Куракаловим Є. А. вона продовжувала звільняти працівників підприємства. Втративши роботу, люди приходили до селищної ради і запитували мене, що їм робити.

Тоді я особисто підтримав страйк працівників кар’єру, які стали живим щитом на прохідній. Страйк тривав цілий місяць і ніхто з державних органів не хотів втручатись. Я зрозумів, що ситуація некерована.

  1. 01. 2017 року підприємство було повернуто до державної власності. В. о. директора був призначений Горбань Федір Іванович, на якого сьогодні покладає великі сподівання Головинська громада.

З нами держава, Бог і справедливість.

Слава Україні!

Ніла Вікторівна Гурківська,

пенсіонерка:

– Я працювала завідуючою складом готової продукції на кар’єрі, 40 років життя віддала цьому підприємству. Коли прийшли нові господарі, головний інженер Віталій Васильович Гетьман сказав, що треба написати заяву на звільнення і негайно здати ключі від складу. Коли я відмовилася, мене почали ображати та погрожувати. Морально не витримала, змушена була розрахуватися.

Тепер я знову працюю на підприємстві, вдячна всім, хто вернув нас на роботу.

Людмила Миколаївна Краснобока,

начальник цеху обробки:

– Пригадую, коли на підприємстві змінилося керівництво, Є. А. Куракалов вивів всіх нас на вулицю і сказав, що на підприємстві встановлюються нові порядки, яких потрібно дотримуватися, в іншому випадку на нас чекає покарання та звільнення. Робота і тільки робота, – говорив Куракалов Є. А.. Мені запропонували працювати на станку, якщо я не погоджуюся – звільнять. Написала заяву на перехід на іншу роботу, де і пропрацювала сім місяців аж до серпня 2016 року. Потім, закривши всі цехи, нам запропонували йти у відпустку за свій рахунок. Я місяць просиділа вдома, а коли знову прийшла на підприємство, перед нами закрили ворота і повідомили, що це Фонд державного майна закрив все. Впускали на територію підприємства всього декілька чоловік для роботи в гірничому цеху. Усім іншим запропонували написати заяву до 20 вересня за свій рахунок. У кого була законна відпустка, сказали, що виплатять кошти. Ми категорично заявили, що нічого писати не будемо, і попросили викликати представника Фонду державного майна, але ніхто нас слухати вже не хотів.

Тоді ми вимушені були піти на крайнощі, оголосили страйк з 1 вересня 2016 року. Вночі біля прохідної ночували чоловіки, а ми зранку до вечора чергували. Ми не могли дозволити вивозити і розкрадати обладнання. Так простояли двадцять днів. Ніхто з представників влади до нас не з’явився. Всім було наплювати на нас. Тоді вирішили з території підприємства не випускати жодної машини з  блоками.

Ірина Борисівна Панасенко відреагувала досить несподівано. Коли відкрилися ворота, двадцятитонна вантажівка з блоками поїхала напролом на людей. Старшим на автомобілі був місцевий житель Лукашенко Іван Іванович, який давав команди їхати на людей.

Потім ми  звернулися до прокуратури, до районного відділу поліції, до Черняхівської райдержадміністрації. Страйкували 20 днів: хто сидів, хто навіть лежав від втоми та виснаження. Ніхто на наш страйк не відреагував, хоча про нього знали і в районі, і в області.

Панасенко І. Б. запропонувала звільнятися за згодою сторін. Ми категорично відмовились, вимагаючи допустити нас до робочих місць, на що вона почала кричати, як її дістало «головинське бидло».

Для нас це було образливо і прикро, ми були беззахисні. Я пропрацювала на підприємстві 33 роки. Тут працював мій батько, моя мати. У нас в селищі немає іншої роботи, і нам запропонували всім йти на «біржу». А хіба ж за ті кошти проживеш?

Ще пам’ятаю такий випадок: коли ми страйкували і не давали виїжджати машинам з підприємства, Панасенко І. Б. писала заяву до поліції, залякувала кримінальною відповідальністю, якщо ми не перестанемо страйкувати.

Те, що витворяла Панасенко І. Б., не можна забути. Приїздив і Яцук Ігор Петрович. Ми запитали його, чому нас звільняють? Замість того, щоб щось пояснити, він почав звинувачувати у всьому попередніх керівників.

Але ми все-таки вистояли, заявили всім, що ми свого доб’ємося, бо робочий колектив – це велика сила, і за нами правда.

Володимир Кузьмович Пилипчук.

маркшейдер:

– Я з 1980 року працював на цьому підприємстві, звільнився в 2006 році. Після того, як повернувся Федір Іванович Горбань, він мене запросив до співпраці, запропонував посаду маркшейдера. Виявилося, що підприємство з більш ніж столітньою історією було розграбоване, маркшейдерська документація, геологічні звіти, протоколи і всі дозвільні документи були вивезені в невідомому напрямку попереднім орендарем. Для отримання спеціальних дозволів на роботи, нам потрібні були документи, ми почали звертатись до різних органів – геофонду, райдержадміністрації, селищної ради, різні архіви, щоб зібрати потрібний  пакет документів і ми зібрали, документи для отримання ліцензії відправленні в Держгеонадра України.

Добре, що Ф. Горбань повернувся, дав робочі місця мешканцям смт Головине та довколишніх сіл. Підприємство продовжує працювати та творити свою історію, при цьому ще й допомагає гімназії, садочку.

Зелінська Галина Михайлівна,

бухгалтер:

– Пам’ятаю як приїхала Панасенко І. Б. Нас, бухгалтерів,  викликали  до кабінету Ірини Борисівни і повідомили, що ми –  всі троє –  вже звільнені і повинні швидко написати заяви та йти на всі чотири сторони. Мої колеги погодилися. Однак я  втупила в суперечку.

По-перше, я інвалід другої групи, одинока. На цьому підприємстві пропрацювала 34 роки. Мої батьки також працювали тут: батько на бульдозері, а мати полірувальницею 40 років. Мій дідусь Зелінський Григорій по батьковій лінії був інженером, а Бежевець Володимир по маминій лінії був колієм, обидва пішли на війну з фашистами прямо з кар’єру і обидва загинули. Вічна їм пам’ять.

Мені дуже прикро, що Ірина Борисівна так повела себе по відношенню до людей. Нам сказали, що це приватне підприємство і ми тут ніхто, а інваліди їм не потрібні.

Так нас за дві години звільнили. Коли я приходила за розрахунком, то чула слова Ірини Борисівни, яка невдоволено говорила, як їй набридло це «бидло».

Поступово звільнили всіх, залишили тільки декілька працівників в цеху обробки, а Ірина Борисівна закривала двері кабінету й не хотіла ні з ким розмовляти.

Коли я вкотре прийшла в управління за розрахунком, я бачила, як руйнували двері кафе «777» наші працівники під керівництвом Ірини Борисівни, а потім звідти все вивозили в невідомому напрямку.

Я півтора року просиділа вдома, а коли на кар’єр повернувся Федір Іванович Горбань, він мене запросив на роботу, не дивлячись на те, що я інвалід.

Нині ніхто нікого не принижує, підприємство працює. Сам Бог послав нам Федора Івановича Горбаня, і ми разом відстояли наші права і відбудуємо наше підприємство. Я в цьому переконана.

Нагребельний Валерій Вікторович,

голова ГО “ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «МАЙДАН» Житомирської області”:  

– Федір Іванович Горбань, який сьогодні керує ДП «Головинський кар’єр» –  людина, яка робить добро для суспільства. Він бойовий офіцер, і ми його дуже поважаємо. З його досвідом, з його харизмою, з його характером можна робити тільки добрі справи. Але знаходяться люди, які нині йому погрожують. Ми не дозволимо його ображати. Я особисто був з ним на прийомі в силових структурах, після того, коли Ф.І. Горбаню почали погрожувати по телефону. На ці погрози мусять реагувати правоохоронні органи, і винні повинні бути притягнені до відповідальності.

Під час війни такі люди, як Федір Горбань, серцем відчувають, що таке війна, і що треба зробити, а ми в цьому допоможемо, щоб захистити  державне підприємство «Головинський кар’єр», всіх його працівників, жителів всього селища Головине, і дати можливість підприємству розвиватись і процвітати.

Слава Україні! Україна понад усе!

Петро ТАРАСЮК,

Ірина КАРПЕНКО

http://primiske.com.ua/

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (Поки ніхто не голосував)
Завантаження...

Залишити коментар

Gallery
6 12 21 100_1528
Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031