Моя Житомирщина

Але є і справжні герої. Не минулих  десятиліть чи століть, а нашого часу. Ще зовсім юний,  1987 року народження, житель Сельця , скромний, неохочий до «фотосесій» та інтерв’ю, ніжно тримаючий за руку свою Аню, але без перебільшення – мужній, хоробрий, справжній герой  – Юрій Чернюк.

Зустрілися випадково, бо ті, хто змінює хід історії, не шукають слави та визнання. Так і Юрій. Він прийшов до райдержадміністрації, щоб подякувати людям, які допомагали хлопцям, що потрапили в одну з перших хвиль мобілізації та, не роздумуючи, пішли, бо «так треба» відповіло сумління на поклик Батьківщини.

Юрій з’явився до Черняхівського райвійськкомату зранку 25 березня 2014 року у відповідь на дзвінок із сільської ради, а вже у другій половині цього дня його разом з іншими відправили до 95-ї окремої аеромобільної бригади Житомира. З цього дня життєпис хлопця почав фіксувати зовсім інші факти біографії. На полігонах, де проходили вишкіл до 8 квітня, освоїв ази техніки ведення бою. Ще три дні Юрій провів на полігонах у Миколаєві, а вже звідти приблизно 5 травня хлопці, що входили до 95-ї окремої аеромобільної бригади, зокрема гаубичної батареї, потрапили в Донецьку область під Слов’янськ. З 10 травня по 21 червня наш земляк перебував на горі Карачун разом іще з десятком черняхівців.

Багато довелося пережити Юрію за цей час. Нестача води, їжі, місць для ночівлі, поранені та вбиті товариші – все це виявилося  реальністю. Весь час тривали  ворожі обстріли. А під час так званого «перемир’я» ( коли по наших стріляли, а вони у відповідь – ні) Юрій отримав осколочне  поранення в ногу та був прооперований  у Харкові. 23 червня юнака перевели до Київського госпіталю, де він перебував до 16 липня. Лікування проходило в основному за державні кошти. Дякує Юрій і керівникам ТОВ «Хорос», які надали йому матеріальну допомогу  на лікування з ініціативи ЧРГО «Україна – це Ми».

Зараз  Юрій почувається краще. Приніс  волонтерам у знак подяки за посилки  солодощі, а ті вирішили  включити гостинець до чергової посилки хлопцям на війну.  У розмові дякує родичам, друзям, усім знайомим і незнайомим, що долучилися до збору та передачі продуктів як через черняхівських волонтерів, так і напряму через військову частину Житомира. Дякує своєму бойовому командиру Віктору Загладі з Високого. Юрій зазначає, що відправлені посилки отримували, підписані передавалися конкретно адресату, а не підписані – для всіх, на польову кухню.

Попри поранення Юрій готовий повернутися назад, у зону АТО. Не за кошти (за період з 25 березня по 25 червня він отримав свою без перебільшення кровно зароблену зарплату у сумі близько 8 тис. грн.), а через товаришів, бо, як каже Юрій, хлопці там дуже втомлені і потребують хоч короткочасних відпусток. Тому наш солдат підтримує ротацію у війську.

Земляки, подивіться навколо! Ми живемо у час, коли, без перебільшення, герої є серед нас. До війни вони адаптувалися самостійно, ми лише трохи підтримали їх речами першої необхідності. Допоможімо їм зараз словом і ділом увійти в мирне життя.

Дивлячись на прекрасну пару Юрія та Ані, яка хвилювалася за нього, підтримувала частими телефонними дзвінками, чекала вдома, – розумієш, що попри свою молодість вони вже дуже багато пережили, а ще все життя попереду зі своїми радощами та труднощами. Запитайте в  них та  інших, яким заглянула  в очі смерть, про їхні справи. Поцікавтеся, чим можете допомогти їм у самоствердженні. Принесіть чергову для вас, але таку необхідну нашим землякам, що досі в зоні АТО, передачу і пробудіть в собі те добре, що є в кожному з нас.

Наталія Когут

На світлинах Юрій і його кохана Аня, а також волонтери з малюнками, які виконали вихованці Черняхівського будинку дитячої та юнацької творчості для наших воїнів до Дня десантника.