Моя Житомирщина

Найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування. Ця істина особливо яскраво матеріалізувалася для команди народного депутата України Павла Дзюблика напередодні Дня Перемоги – в День пам’яті та примирення, коли вітали ветеранів Другої світової війни – учасників бойових дій.

Сивочолих лицарів залишилося на Черняхівщині зовсім мало – всього двадцять шестеро. І кожен із них – цілий всесвіт. Всесвіт мудрості й доброти, правди й незлобливості, лицарства і звитяги, просвітленості й гарного гумору. І це незважаючи на вік і хвороби, нелегкий життєвий шлях і пам’ять про ту страшну війну.
Троковичі, Високе, Ганнопіль, Осники, Жадьки, Рудня, Федорівка, Сліпчиці, Некраші, Сали, Видибор, Городище, Новопіль, Забріддя, Дівочки, Черняхів, Селянщина, Малинівка, Карла Маркса, Сліпчиці пишаються, що в них ще є воїни Другої світової.
Не всі з них уже можуть прийти на святкування Дня Перемоги чи на зустріч із молодим поколінням до школи. Але до кожного з них можемо прийти ми. І не тільки на свято. І не обов’язково з невеликим подарунком, як зробили це помічники народного депутата. Ці люди повинні відчувати, що їхній подвиг високо цінується молодшими поколіннями і що їхній ратний труд був не марний. Бо саме так воно і є. Бо їхні внуки й правнуки зросли і зростають патріотами вже незалежної України, землю якої боронять від новітнього агресора. І стали такими й завдяки своїм дідам і прадідам.
Нехай же наші сонця – наші ветерани – світять нам ще довго.