Моя Житомирщина

«Небесна сотня» – назва, яку дав народ полку героїв, що пожертвували собою заради нас, нашої мрії про краще майбутнє. То були звичайні люди, мирні громадяни, які вийшли на Євромайдан, щоб відстояти своє право на гідне життя. Учителі та студенти, підприємці та журналісти, вчені та академіки, художники та музиканти, громадські діячі та прості робітники. Люди, які жили у різних куточках України. Такі, здавалося б, різні… Але – ні! Вони були схожими між собою серцями, у яких, наперекір безвір’ю, безнадії та ненависті, жили віра, надія та любов. Віра – у перемогу добра над злом, правди – над неправдою та кривдою. Надія – на краще майбутнє для своєї країни, своїх дітей. Любов – до України, справжніми синами якої вони були, є і будуть.

Минуло чимало часу, а спалахи вогнів Майдану й досі постають у пам’яті, ніби ще вчора стояли рятівні барикади на головній площі столиці. І згадується, як горіли вогнища нашої надії у металевих бочках, як звучали у повітрі голоси тисяч революціонерів, зливаючись в єдиний голос України. І хоч не було впевненості в завтрашньому успіху, але було найголовніше – впевненість одне в одному.

Мабуть, важко уявити щось більш радісне за усмішки людей, які стоять пліч-о-пліч, усвідомлюючи: саме вони творять історію своєї країни. Та не лише радість панувала в той період, а й біль та сльози тяжкої втрати.

Наші герої, наші брати та сестри, які жили й загинули в ім’я України, ніколи не будуть забуті. І зараз, у момент, коли боротьба за свободу країни триває і забирає людські життя на війні з російським агресором, ми маємо відтворити у власній пам’яті початок – все те, чим жив той Майдан, що давало йому силу існувати.