НІ – ПОСТИШЕВУ, ТАК – ЮЛІАНОВІ МОВЧАНУ!
Черняхівська районна організація ВО “Свобода” звернулася до черняхівського селищного голови Івана Бабицького з ініціативою про перейменування вулиці Постишева в Черняхові на вулицю Юліана Мовчана. Текст заяви цитуємо дослівно:
“19 лютого 2013 року виповнюється 100 років від дня народження нашого відомого земляка, лікаря, журналіста, письменника Юліана Мовчана.
Враховуючи цю значущу для громади Черняхівщини і всієї України подію, та для увічнення пам’яти про уродженця краю в топонімах селища, для виконання Указів Президента України № 250/2007 від 28 березня 2007 року та № 432/2009 від 12 червня 2009 року, просимо Вашої допомоги у вирішенні питання щодо перенайменування вулиці Постишева селища Черняхів на вулицю Юліана Мовчана.
Довідка. Юліан Григорович Мовчан народився 19 лютого 1913 року в заможній селянській родині в с. Зороків Черняхівського району. Навчався в Черняхівській та Житомирській школах. 1930-го року, коли господарство батька було забране до колгоспу, аби не бути примусово вивезеним московсько-большевицькими окупантами до Сибіру, Мовчан таємно тікає до Харкова – тодішньої столиці України. Тут в 1932-37 роках він працює штатним літературним працівником кількох українських газет, закінчує вечірній відділ Українського комуністичного інституту журналістики. Переконавшись, що в умовах російсько-большевицької окупації журналіст не зможе незалежно висловлювати свої погляди, вирішив вступити до медичного інституту у Львові, який закінчив 1943 року. 1943 – 1949 роки – Юліан Мовчан працював лікарем в Україні, Словаччині та Австрії. Переселившись до США 1949 року, підтвердив лікарський диплом та працював як практикуючий лікар. Одночасно з лікарською практикою займався літературною діяльністю, видав низку книг: «Як лікувати себе та інших в наглих випадках», «Що варто б знати», «Записки лікаря», «Незабутнє і непрощенне», «Мої подорожі навколо світу», «Збірка оповідань». Доктор Юліан Мовчан був членом української та американської медичних асоціацій та членом об’єднання українських письменників у вигнанні «Слово». Його ім’я включене до 24-х енциклопедій-довідників різних країн світу. Помер Юліан Мовчан 6 січня 2001 року в Детройті і похований на українському цвинтарі поблизу Нью-Йорка.
Павло Петрович Постишев (партійний псевдонім – Єрмак; 6 (18 вересня) 1887 р., Іваново-Вознесенське (тепер – Іваново, Росія) – 26 лютого 1939 р.) – совєцький партійний і державний діяч. Злочинець, один з організаторів геноциду українців. Визнаний винним у вчиненні Голодомору-геноциду українців 1932-33 років Апеляційним судом міста Києва 13 січня 2010 року.
У 1905 – 1908 р. – більшовицький партійний функціонер в Івано-Вознесенську. В серпні 1923 року направлений ЦК РКП(б) в Україну. В 1924 – 1925 рр. – секретар Київського губкому, а з осені 1925 р. – Київського окружкому КП(б)У. В 1926 –1930 рр. – секретар Київського окружкому КП(б)У, одночасно – член Політбюро і секретар ЦККП(б)У. З липня 1930 р. до січня 1933 р. – член бюро і секретар ЦК ВКП(б).
На початку 1933 р. ЦК ВКП(б) видав постанову, в якій засуджувалась діяльність української парторганізації через невиконання плану хлібозаготівель. Ця постанова викликала кадрові зміни в партійній організації, найсуттєвішою з них було призначення в березні 1933 р. Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У. Одночасно, Постишева було обрано першим секретарем Харківського, а згодом — Київського (з липня 1934 року) обкому Компартії. Виступав провідником ідеї загострення класової боротьби, заохочував репресивну політику, вів боротьбу з «шкідництвом» і «саботажництвом». Постишев за безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна розгромив українське національне відродження, політику українізації, очолив політичну кампанію проти Миколи Скрипника, що привела до його самогубства. Виступав за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». Постишев був одним з найголовніших організаторів голодомору 1932-1933 років в Україні”.
Ну, насмішили! Бабицький може перейменувати цю вулицю, тільки назвавши її іменем Півліка Морозова або мене!
Історична довідка. Між іншим, іменем Лазара Мойсейовича Кагановича називалась раніше вулиця Калініна в Черняхові, так що, мабудь вже хватить. Що інших прізвищ немає?
Бабицький – ще не все! Головне, щоб депутати проголосували і винесли це питання на збори громадян
Черняхівський Голова має достатньо вповноважень та засобів впливу ,потрібно бути на своєму місці і менше ” в дурку грати ” . А як що хоче далі бути як ” Льоня космос”, нам такий не підходить .З головою РДА в театре людей смішити.А би хоч там ні що танцювати не заважало…
Насуваються вибори, партіям потрібно “піаритися” (в даному випадку “Свободі”), з’являються подібні ідеї. Цікаво чи хтось поцікавився у жителів вулиці щодо перейменування? Така затія виллється проблемами для людей – в документах буде значитися одна вулиця, а назва буде вже друга, з часом частина документів буде з однією адресою, друга – з іншою
У всьому світі люди щасливо прощаються з тоталітарними режимами і не менш щасливо перейменовують свої вулиці. Для них не так важливо, щоб у їхніх “бумажках, без яких у нас, на пострадянському просторі, ти – какашка”, всі букви і назви співпадали і стояли своїми рядами,- а те, щоб їхні діти і внуки не жили на вулицях Гітлера, Сталіна чи Інквізиції, бо це ганебно, бо це впливає на виховання молоді і аж ніяк не робить її патріотичною й чесною. Це сприяє вихованню нових постишевих.А жителі вулиці Постишева це прекрасно розуміють, і не треба їх вважати зомбованими совковими неуками. Вони скажуть своє слово.
Якби до початку підняття питання про перейменування вулиці хтось спитав в жителів хто такий Постишев чи Мовчан, я впевнений що відсотків 90 навіть не згадали хто це такі. І до чого тут патріотизм? Якщо судити за вашою логікою, то люди що живуть на вулиці “Бендери” (хоча особа досить не однозначна, але зараз сприймається як верх патріотизму) будуть більш патріотичні від людей що живуть на вулиці “Леніна”? Це історія, і не варто її забувати, як мінімум щоб не повторювати помилки. Потрібно щоб пам’ятали і про Гітлера, і про Сталіна, і про Інквізицію. А перейменування вулиці не додасть патріотизму її мешканцям. До речі, а де находиться ця вулиця?
“Насуваються вибори, партіям потрібно “піаритися” (в даному випадку “Свободі”), з’являються подібні ідеї”…
Ну до чого в нас народ забитий!Звичайно, партіям треба піаритися, щоб люди взнали більше про тих за кого голосуватимуть чи не голосуватимуть. А не сидіти вкрившись одіялами з головою і пукати з переляку, що не дай Бог тебе запідозрять у нелюбові до влади і виженуть з роботи.
Потрібно бути патріотами свого краю та виховувати себе і своїх дітей на прикладі достойних та визначних земляків, а не різних покидьок. До речі за двохсторонє розв*язання 2-світової( пакт Рібентропа-Молотова) резолюцією ПАРЄ в 1999р сталінізм засуджено на рівні з нацизмом як злочинний режим.
Якщо хтось і вважає, що назва вулиці не змінює рівня патріотичності у свідомості людей, то я з цим згоден, але не можна називати вулиці на честь людей, які у минулому знищили мільйони українців. І не важливо хто це був, адже ми всі знаємо, що і Сталін, і Постишев, і Косіор, і Ленін і всі інші комуняки були і залишаються ворогами України. Стослвно Степана Бандери, тільки людина, яка не зовсім добре знається на історії України може твердити, що він є постаттю неоднозначною. Адже людина, яка почала втілювати ідею укураїнській національної держави однією з перших в історії не може підлягати сумніву.