Моя Житомирщина

Надвечір 24 липня 2012 року у самісінькому центрі селища Черняхів Житомирського району гуло, немов у вулику – на гарячому ловили крадіїв. Точніше, зловився лише один – голий, з мобільним телефоном у трусах. Решта злодюг, яких було щонайменше троє, повтікали.

Дмитро Іщенко саме допомагав своїй дівчині розклеювати рекламні оголошення, коли почув, як поруч, біля кафе «Золота теща», яке належить його мамі, щось грюкнуло об землю. Зазирнувши за паркан, Дмитро остовпів – із кафе двоє грабіжників тягнули його рідну музичну апаратуру, вартість якої сягає 70 тисяч гривень! На якусь мить і Дмитро і злодюги заціпеніли від несподіванки, а потім крадії почали тікати і почалося шалене переслідування. Дмитро навіть взуття зняв, щоб легше було бігти, але так нікого й не наздогнав. Аж раптом випадковий перехожий вказав на металеву огорожу біля одного з магазинів, за якою, о диво, відкрилося незвичайне видовище – на землі в одніх трусах лежав кремезний молодик. Виявляється, він, коли тікав, знімав із себе одяг, щоб потім перевдягнутися і стати невпізнаваємим. Але не судилося – його випадково помітили. В цей час, як пізніше з’ясувалось, спільники крадія знаходились зовсім поруч і уважно спостерігали за подіями.

Так Дмитро за допомогою небайдужих людей затримав злочинця. Ним виявився рецидивіст (чотири судимості), молодий хлопець міцної статури, мешканець міста Коростеня, якому до повноліття залишилось лише два місяці.

Аж тут з трусів затриманого почувся телефонний дзвінок і той переключив мобільник у голосний режим. Невідомий абонент звертався безпосередньо до Дмитра і, погрожуючи, вимагав, щоб той відпустив злодюжку. Вони, мовляв, великі кримінальні «авторитети» і міліція вже вранці відпустить затриманого на волю.

Але погрози не подіяли, злочинця ніхто й не збирався відпускати і всі чекали на міліцію. От тут і почалися дива – спочатку до райвідділу не могли додзвонитися, тому що ніхто не відповідав, потім хвилин 20 міліціянти добиралися до епіцентру подій, хоча відстань від «Золотої тещі» до райвідділу складає метрів двісті і навіть лінивий може подолати її щонайдовше за п’ять хвилин.

Нарешті міліція прибула – мобільник у голого забрали (після чого телефон взагалі зник) і пішли до «Золотої тещі» розбиратися та складати відповідні папери. Ніхто навіть і не намагався по гарячих слідах затримувати спільників і шукати вкрадене – а це гроші і золоті прикраси хазяйки кафе, Бондарчук Лесі Григорівни.

Пані Лесю, яка однією з перших прибігла до місця події, поведінка ментів вразила, немов блискавка – вони категорично відмовилися документувати ясно видимі на віконному склі відбитки пальців грабіжників. Високо, мовляв, на стілець треба вилазити! Хоча саме через кватирку вікна вдерся до приміщення один з крадіїв, який ззередини відкрив двері спільникам. В кафе були потрощені сейф, касовий апарат, пошкоджена дорога музична апаратура…

Міліціянти у присутності понятих задокументували подію, потім опитали деяких свідків, а вже вранці відпустили злодюгу на волю.

Пограбована власниця «Золотої тещі» почала лічити години і дні, розмірковуючи, куди краще покласти знайдені і повернуті міліцією гроші і цінності. День чекала Леся Григорівна, два дні, три дні… Зателефонувала начальнику черняхівської міліції, а той відповів, що з такими «молдаванами», як вона,  розмовляти не буде!

Терпець у жінки урвався і 31 липня вона звернулась по допомогу до журналіста — правозахисника.

Власне розслідування ми почали саме з начальника міліції – Леся Григорівна пішла до нього на прийом і записала всю розмову відеокамерою мобільного телефона. А розмова вийшла ще та! Немов у детективному серіалі «Міліційні хроніки». «Хронік», мабуть побоючись отримати від жінки ляпаса, спочатку проголосив, що в нього у кабінеті працюють відеокамери і аудіопристрої і всі розмови записуються! А потім почав відверто «клеїти дурня».

Викликав до себе жіночку – підполковницю міліції, старшу слідчу, діалог з якою просто шокував жертву пограбування. (Розмову в оригіналі  можна послухати і подивитись у відеоролику — авт.)

–         Справа в тебе?

–         Ні, я справи ще не бачила

–         А в кого?

–         Не знаю

–         І я не знаю

І далі у такому ж «хронічному» жанрі.

І це на шостий день після пограбування! Кримінальну справу порушено не було, а розслідування заблоковане. Чому? Можна лише здогадуватись…

Того ж дня Леся Григорівна написала листа до районного прокурора, в якому оповідала про обставини злочину і просила надати їй постанову про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи.

Тим часом опитування свідків додало цікавої інформації: злочинців було щонайменше четверо; поруч з місцем злочину у легковому авто знаходився спільник, який уважно спостерігав за розвитком подій та координував дії інших членів банди; десь поблизу перебував і ватажок та, імовірно, чергувала вантажівка, тому що звукопідсилюючі колонки мають велику вагу і чималі габарити тощо.

Через декілька днів, щоб розвідати позицію районного прокурора, Леся Григорівна зайшла до нього на прийом і відразу сповна відчула на собі лють, агресію і відверті грубощі. Почався інший серіал – «Прокурорські хроніки». «Хронік» порадився по телефону з начальником міліції, нічого конкретного не повідомив і на цьому розмову із скаржницею припинив. А вже 3 серпня надіслав Лесі Григорівні надзвичайно важливе повідомлення про те, що гра у футбол триває і він відфутболив її листа до начальника міліції.

І лише 13 серпня 2012 року, на 20-й день після крадіжки (!!!), завдяки тому, що Леся Григорівна не заспокоювалась і скаржилась у всі можливі інстанції, до «Золотої тещі» нарешті завітав слідчий з обласного управління МВС України, який і повідомив, що вже порушено кримінальну справу за статтею 185 Кримінального Кодексу України.

Під час опитувань місцевих мешканців і підприємців ми довідались, що порушення кримінальної справи — це ще не перемога, тому що в Черняхові крадуть і грабують вже давно, регулярно, успішно і завжди з одним і тим же результатом міліційно – прокурорсього реагування – НУЛЬ. Злодіїв не знаходять — хтось цілеспрямовано заганяє кримінальні справи у глухий кут. В цій черняхівській каші в одному котлі варяться поплічники — родичі і друзі: злочинці, міліціянти, судді з прокурорами.

Як далі будуть розвиватися події, покаже час. Але вже сьогодні зрозуміло, що злочинне угрупування не припинить крадіжок, навіть якщо когось з неповнолітніх найманців відправлять до колонії.

Тому що непотопаючими залишаються надійні кримінальні партнери злодіїв – правоохоронці.

Віктор Котенко

http://svoboda.zhitomir.ua/zhur_ras/pograbuvannya-zoloto%D1%97-teshhi.html

3 коментарі to “Пограбування «Золотої тещі»”