Моя Житомирщина

Захиснику України  Володимиру  Сахненку з Черяхова  тридцять чотири роки. Він добрий, компанійський і веселий, незважаючи на те, що пройшов через війну на сході України. Любить слухати музику і готувати страви з м’яса, розводити рибу в копанці. Майструвати і займатися будівництвом.Але для нас він у першу чергу справжній воїн, як і його батько Володимир Антонович, який зараз на фронті (пішов добровольцем) і якому в цьому році виповнилося шістдесят.

На моє питання, як  потрапив у зону антитерористичної операції, Володимир – молодший відповів, що йому прийшла повістка iз райвiйськкомату. Пройшов медогляд. Потiм вiдправили  на навчання до Рівного, а звiдти через два тижні – в  Артемiвськ .  Спочатку був просто снайпером,  згодом –  командиром вiддiлення. Каже, що везунчик: його навіть не було поранено.

Зi своiми друзями, бiйцями АТО, спiлкується постійно: зустрічаються, говорять по телефону. На мої питання «Чи скоро закiнчиться вiйна i що треба зробити, щоб вона закiнчилась швидше?»  каже, що не скоро. I що вiд простого народу це не залежить – керівництво країни повинне знайти дипломатичний вихід із ситуації.

Володимир із вдячністю згадує посилки і листи від учнів нашої, Черняхівської,  школи на передову – йому і його побратимам. Особливо раділи дитячим малюнкам. Каже, що на душi ставало тепліше, але все ж не залишала тривога за рiдних, знайомих, усіх земляків.

Володимир Сахненко бажає нам, школярам, гарно вчитися,  слухати батькiв i завжди вирiшували свої проблеми мирним шляхом. Усі проблеми повинні так вирішуватися. І між народами теж. Бо вiйна – це жахі горе.

Сину Володимира Олександру 10 рокiв. Він пишається своїми батьком та дідом – справжніми, безстрашними воїнами. А я пишаюся, що наша Батьківщина має цілі родини  своїх захисників.