Моя Житомирщина

Доктор філософських наук Петро Кралюк у своїй статті “Іронія історії” як свідчення її циклічності провів паралель: Запорізька Січ, Хмельниччина = проросійські сепаратисти, гібридна війна. Узявши інтерв’ю в історика, спробуємо дізнатись справедливість такої паралелі.

Тож наша розмова – з  методистом районного методичного кабінету при відділлі освіти Черняхівської райдержадміністрації, вчителем історії Ларисою Мазур.

– Отже, чи має право на існування паралель: Запорізька Січ, Хмельниччина = проросійські сепаратисти, гібридна війна?

– Ризикну сказати, що така паралель відгукується насмішкою над сотнями життів, які вже пожертвувані в ім’я незалежності України. Війна – всьому батько, в тому числі батько національній свідомості українців, історичній пам’яті, і в ній, хоч вдавано до абсолюту, але козаки закарбовані як борці за народ України. Така паралель може бути вигідною як тема, скажімо, для якогось російського телепроекту в дусі каналу ” Бесогон-ТВ” чи “НТВ”, де експертами будуть не кваліфіковані історики, а езотерики та ворожки, що доведуть  “символічність боротьби пригнобленого населення Донбасу проти свавілля хунти”. А якщо згадати, що 1654 підписано Переяславський договір, то це взагалі втілення віковічної традиції возз’єднання братніх народів. Така паралель, як і концепція “колиски трьох братніх народів”, слугуватиме для обґрунтування “історичними фактами” суто політичної концепції злиття націй.

– Паралель має також продовження – Україна – Річ Посполита. Наскільки таке ототожнення є вірним?

– Тут певною мірою можна погодитися з автором статті, бо дійсно, Україна зараз багато в чому нагадує Річ Посполиту. Зокрема фактичною  відсутністю армії. У РП існувало так зване “кварцяне військо”, утворене замість посполитого рушення – військ шляхти. Однак Річ Посполита  – шляхетська республіка, за Генріховими артикулами король має мізерні повноваження, і коли сейм не дасть згоди на скликання війська, – то нічого вдіяти не можна. Тоді вихід – скликати війська шляхти, однак потрібно розуміти їх низьку боєздатність та відсутність у генералітеті, скажімо так, талановитих полководців. Крім того, кожен шляхтич піклується про досягнення власної хоругви, а не власного війська. І в України фактично не було конкурентоспроможної боєздатної армії, зате надто багато високопоставлених армійців.  А добровольчі батальйони, дійсно, замість утворити єдине збройне формування, піклуються лишень про власну славу. Діючи в одному місці, не можуть об’єднати зусилля задля спільної мети. І Речі Посполитій,і  Україні важливі реформи – от тільки тут потрібно говорити про Річ Посполиту вже другої половини XVIII ст., після першого поділу  1772 року. Великий чотирилітній сейм 1788-1792 створює комісію народної освіти, 1775 – постійну раду з впровадження нового устрою, адже право liberum veto гальмує розвиток та поглиблює кризу, нарешті 3 травня 1791 року сейм приймає конституцію, у сучасному розумінні цього слова. Однак необхідність реформ була усвідомлена надто пізно і у результаті 1795 року Річ Посполита зникла з політичної карти Європи до 1918. Хочеться сподіватися, що Верховна Рада України VIII скликання стане чотирилітнім сеймом у прогресивності реформ, а не предзнаменуванням втрати суверенітету.

– Якщо спробувати аргументувати паралель, то чи в схожому становищі перебували козаки й мешканці Донбасу напередодні Хмельниччини – гібридної війни?

– Можна сказати, що в першому випадку тяжкість становища – реальність, а в другому – самонавіювання чи ж проплачене квиління. Становище населення напередодні Національно-визвольної війни виллється у її причини – тяжкий соціальний, економічний, релігійний гніт та невідповідність у набутті козацтвом статусу фактичного лідерства  в українському суспільстві і небажання того визнавати польською адміністрацією, слабкість центральної влади. Запорізька ж Січ  – центр, з якого все й почалось, власне, після обрання Хмельницького гетьманом.  Це одвічна вольниця, місце, куди тікають незадоволені, таким чином виражаючи свій протест, твердиня православ’я, фактично закритий лицарський орден, козацька республіка. Якщо ж говорити про Донбас напередодні сепаратних виступів, то не можна сказати,що населенню жилось аж так тяжко. В цей регіон вкладались великі кошти, рівень зарплатні був одним із найвищих в Україні. Завдяки непотизму багатоголова донбаська кримінальна гідра (перефразуємо Миколая Потоцького) обплела державний управлінський апарат, втрапивши до всіх гілок влади, схопивши всі сфери впливу, перетворивши політику на бізнес. Поряд з гнітом і шляхетською монополією на посади у Речі Посполитій  становище українців та нинішніх жителів сходу просто неможливо ототожнити. Так українці фактично були ресурсом для розвитку фільварково-панщинної системи і ,завдяки революції цін, піднесли Річ Посполиту на міжнародному економічному ринку як житницю Європи. Але в універсалах, розпачливих віршах не було рядків “Галичину ніхто не чує” чи “я поляк і моя рідна мова – українська”. Це абсолютна відмінність – селянам було чого кричати, а жителям Сходу – за що кричати. Збурення в суспільстві у першому випадку наростало через реальні утиски, в іншому – через реальні гроші, проплачені з-за недалекого кордону.

• Якщо розглядати обидва конфлікти за класичною схемою, то які вони мають приводи та чи можна їх ототожнити?

–  У випадку Хмельниччини можна коротко сказати – Cherchez  la femme. Дійсно, шукайте жінку, бо підстароста Чаплинський напав на маєток Хмельницького з метою викрасти його коханку – красуню Гелену Чаплинську. Не досягнувши справедливості у судах, здійснивши відповідний напад та пробувши певний час у чигиринській в’язниці, Богдан Хмельницький їде до короля Владислава, але й той, підкоряючись Генріховим артикулам, відповідає: ”Той, хто ще тримає шаблю в руках, в змозі сам захистити свої права”. Хмельницький сприйняв то із запалом і підняв повстання небачених масштабів. Однак уже у грудні  1648 відбувається в’їзд до Києва і урочисто Хмельницький заявляє: ”Коли раніше я воював за правду й кривду свою, то тепер воюватиму за народ руський”.  А в теперішньому варіанті було зініційовано сепаратистські мітинги та дозволено введення військ РФ на територію України. З їх підтримкою війна триває дотепер.

– Чи можна ставити знак рівності між Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та  Іловайськом та Дебальцевим?
– Якщо говорити про результат як уособлення паралелі, то, дійсно, РП проявила себе у гіршому світлі на перших порах війни, однак попереду Берестечко. Але навіть якщо співставляти часові проміжки між зіткненнями, їх кількістю, тактикою, то знову ж таки порівняння є недосконалим.  Речі Посполитій ще треба дочекатись свого Потоцького та Вишневецького, однак треба розуміти, що на їхніх руках багато української крові, і, як частина паралелі, це абсурдна деталь, певний когнітивний дисонанс.

– Після року перебігу війни Богдан Хмельницький утворює власну державу, а протягом 7 – 27 квітня 2014 на сході проголошено ДНР та ЛНР. Чи можна порівнювати Гетьманщину та республіки на сході?

– Звичайно, ні. Утворена за Зборівським миром 1649 Гетьманщина одразу була визнана на міжнародному рівні. Хоч це і намагаються заперечити, однак, опираючись  на наявність титульного аркушу листа Кромвеля до Хмельницького, можна робити висновки про тісні дипломатичні зв’язки Англії  та Гетьманщини. Планувалось, зокрема, утворити антиосманську коаліцію, до якої, однак, Хмельницький поставився обережно. Те ж пропонував Альберто Віміна, венеційський посол. До Чигирина навідувався Лілієнкрон, посол Швеції, Бєнєвський, посол Польщі, і, звісно, дипломати від Московії. А нинішні ДНР  та ЛНР визнані невизнаною Абхазією та й тільки. Продуманий державний апарат Гетьманщини та “недоміністерства”  ДНР та ЛНР – не порівнювані речі.

– Маючи такі широкі дипломатичні зв’язки, Хмельницький обирає Московію, і теперішні ДНР та ЛНР декларують ідею такого возз’єднання. Чому так та чи це основний аргумент паралелі?

– Хмельницький став заручником релігійних упереджень та європейської політичної думки.  Справа в тому, що перехід під протекторат Москви надавав Гетьманщині легітимності в очах католиків, а не лише протестантів. Це один з шляхів легітимізізації – або можна було б відновити Київську Русь у попередніх кордонах розквіту і її б також прийняли, або завоювати чужі території  – переможців не судять. Можна було обрати протекторат Туреччини (що зробить гетьман Дорошенко), однак тут роль зіграла релігія – дуже б підірвав успіх соціальної політики гетьмана, коли б вибір пав на бусурманів, які віками нападали на територію України. А від ДНР та ЛНР не можна очікувати чогось іншого, вони є елементами більшовицької тактики, коли в країну жертву просочується штучний регіональний антагонізм, а новоутворені визволені держави мають тісні стосунки з Кремлем.

 – Віленське перемир’я 1656 року може справдитися у сучасному форматі?

– Перемир’я між Річчю Посполитою та Московією було укладено за спиною Богдана Хмельницького, в сучасному світі уникнути розголосу такого доленосного рішення буде важко. Однак потрібно розуміти, що й Донбас, як такий, Путіну не потрібний, і зрада нічого не коштуватиме.  В політиці немає місця принципам моралі. Політика – це виправдане обставинами публічне лицемірство. Величезні поклади антрацитовог, коксового та кам’я ного вугілля дають значні прибутки, однак останнім часом через виснаження приповерхневих пластів розробка глибинних покладів вартує великого вкладу коштів. Крім того, є ризики вибуху метану. Пан Путін вже закрив шахти на Кубані, і марне очікувати позитивної долі для Донбасу, який хоче приєднатись до РФ. Це тільки дотаційний регіон. Проросійські елементи місцевого населення у випадку приєднання потерплять розчарування. Молочних рік та берегів з киселю не буде.
Що ж до самої суті, то цей союз спрямовувався супроти Швеції, і тут постає примітка про те, що всі тонкощі вже сучасних політичних пасьянсів автором враховані не були. Хто зіграє роль інтервента до України і водночас ворога РФ, – невідомо. Взагалі циклічність історії, що знайде втілення в такій паралелі не те що в деталях, втрачає сутність навіть  в загальних тенденціях.

– Нарешті у 1657 році помирає Хмельницький,  з його смертю приходить занепад до його держави. Чи можна порівняти сучасних лідерів ДНР та ЛНР з цієї людиною та що очікує республіки у випадку загибелі так званих очільників?
– Богдан Хмельницький – особа неоднозначна, і було б ризиковано вішати на нього заготовлені ярлики національного героя, антисеміта, хитрого політика, віолончеліста, що грав на струнах настроїв черні, однак його особистість стала втіленням такого гетьмана, який би дійсно тримав на плечах цілу державу. Ніколло Макіавеллі говорив, що правління однієї особи може призвести до диктатури, правління аристократії до олігархії, а правління народу до охлократії, і Хмельницький прекрасно цей принцип розумів, зумівши сумістити, здавалось, непоєднуване, пригасити вічний соціальний антагонізм за майновою ознакою. Він – будівничий держави, хоч і наробив з нашої точки зору багато помилок у керуванні та дипломатії. Чи можна таку багатогранну особу порівняти з Захарченком, Плотницьким та Моторолою? Звісно, ні, бо таких авторитетів з кримінальних елементів сотні у самопроголошених республіках. Тим більше знову цитуючи Макіавеллі, кожна держава є комбінація сили, поміркованості та дипломатичної хитрості. Такі чесноти мають бути і у лідера, в їх наявності у лідерів  ДНР та ЛНР можна і навіть треба сумніватись. Після смерті Хмельницького держава, що трималась виключно на його харизмі і вміло вибудованому образі визволителя, що дозволяло брати на себе значно більші повноваження у порівнянні з гетьманськими, занепадає. Що ж станеться з ДНР та ЛНР? Це навіть не держави, а квазі-держави, терористичні угруповання, тому нічого кардинально не зміниться у випадку, коли до влади замість одного кримінальника прийде інший.

Розмову вела Олена Юрченко