Моя Житомирщина

Не так давно кілька колишніх очільників і працівників колишнього Черняхівського райкому комуністичної партії разом із колишнім начальником відділу культури звернулися до редактора районної газети «Нове життя» з гнівним листом про те, що протягом останнього року на сторінках цього часопису перекручувалися факти з історії району.

Особливо їх турбувала фраза  зі сторінок «Історії Черняхівщини» про те, що взимку 1986-1987 років не працював Черняхівський районний будинок культури (заперечували це), а також те, що матеріали в цій рубриці подаються не в строгій хронології (від меншого до більшого року). Хвилювало дописувачів і те, що «Нове життя» постійно передруковує матеріали з «Моєї Черняхівщини». А ще цим немолодим уже людям здалося, що районна газета розповідає лише про партію «Конкретних справ» і громадську організацію «Україна – це МИ», що, певно, їх не на жарт дратує. Також у цьому листі його автори дорікають, що «Нове життя» не висвітлило поїздку юних черняхівських футболістів на «Львів-Арену».

У «Новому житті» я вже дав відповідь авторам листа на їхні тривожні питання. Зроблю це ще й на сторінках сайту, оскільки, як бачимо, вони його теж читають.

Так от, ретроспективна рубрика «Сторінками історії Черняхівщини» побудована за системою «Історичного календаря» не відповідно до років, а  відповідно до календарної послідовності днів тижня та висвітлення історичних подій минулих років у календарному порядку днів року. Подібна рубрика існує і в газеті Верховної Ради України «Голос України» – має назву «Цей день в історії», оскільки ця газета виходить майже щоденно. Наша газета – щотижневик, а відтак події орієнтовно подаються на тиждень уперед.

Водночас подібний матеріал є анонсом для планування різних заходів культурно-освітніми установами району,  нагадує про минуле, збагачує знання наших земляків про історію рідного краю, нагадує їм про близьких і рідних людей, розвиває і зміцнює безперервний життєвий зв’язок між поколіннями жителів району, доносить правду, розвиває у наших читачів любов до історії рідного краю, сповнює приємними спогадами тощо.

Що ж до «передруку публікацій  із сайту «Моя Черняхівщина», то немає нічого дивного, що одні й ті самі автори пишуть і туди, і в газету: контингент читачів цих засобів масової інформації різний: паперові носії полюбляють старші люди, електронні – молодше покоління. У даній ситуації головне, щоб інформація знайшла свого читача і щоб читачеві було зручно.

Що ж до інформації про закриття районного будинку культури взимку 1986 – 1987 років через недоліки з пожежною безпекою, яку автори листа називають такою, що не відповідає дійсності, то вона таки дійсності відповідає, бо підготована на основі статті світлої пам’яті чесного й талановитого Журналіста Віктора Малаховського «Пам’ятник байдужості» від 10. 02. 1987 р., № 17 (8226). У ній йдеться про те, що районний будинок культури офіційно не працював із 12 листопада 1986 року. Достовірно відомо й те, що в момент опублікування Віктором Малаховським своєї статті «Пам’ятник байдужості» він не діяв точно, бо саме на цьому факті акцентується увага автором публікації. Назва статті «Пам’ятник байдужості» говорить про те, що РБК в той час став немов  неживою спорудою. Цитую документ датований від 12 листопада 1986 року:

«Я, начальник відділу пожежної охорони управління внутрішніх справ Житомирського облвиконкому, полковник внутрішньої служби Чумак, розглянувши матеріали про протипожежний стан Будинку культури на 600 місць, установив, що в порушення постанов Ради Міністрів СРСР …

А саме: не зроблено герметизацію побудованих пожежних водойм, у наслідок чого воду вони не тримають і Будинок культури не забезпечено нею для пожежогасіння; не закінчено наладку автоматичної системи пожежогасіння і монтаж аварійного освітлення; не зроблено глибокого просочення дерев’яних конструкцій робочих галерей і колосників сцени; не змонтована система автоматичного вимикання резервного електроживлення… Указані недоліки не були вчасно ліквідовані.

З метою збереження соціалістичної власності від знищення вогнем, керуючись пунктом 8 Положення  про державний пожежний нагляд в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1977 р. № 115, ухвалив: подальшу експлуатацію Будинку культури на 600 місць припинити з 12 листопада 1986 року».

Акт приймання будівництва підписали всі члени комісії, крім  начальника інспекції держпожнагляду Петра Рафальського. Зрозуміло, чого пішли на порушення члени комісії: дуже вже довго  чекали всі на відкриття будинку культури, до того ж справді титанічних зусиль коштувало будівництво.

Як згадують очевидці, комуністична верхівка нашого району у той час звинуватила покійного Петра Антоновича в найтяжчих гріхах: він, мовляв, не був патріотом району, бажав зла черняхівцям, чавили на нього авторитетом керівних крісел, натякали на невідповідність посаді, яку обіймав. Ця боротьба підривала його здоров’я. Та до честі Петра Антоновича він вийшов переможцем у ній – не покривив душею, до кінця тоді виконавши свій службовий обов’язок. Шкода, що його боротьба не принесла очікуваного в той момент результату. У книзі «Історія Черняхівщини: етапи становлення та сучасність» про нього, на жаль, майже не згадується.

Тож окрім єдиної комсомольської конференції, усі великі урочисті заходи в період з листопада 1986 року по березень 1987 року проходили в районному кінотеатрі ім. ВЛКСМ: «День відкритого листа» ( Н. Ж. за 9 грудня 1986 р. №146(8199)), січнева конференція учителів, (Н. Ж. за 10 січня 1987 р. №4 (8218)), установча конференція ветеранів 14 лютого 1987 р. (Н. Ж. за 17 лютого 1987 р. № 20 (8229)), засідання, присвячене Дню Радянської Армії, яке пройшло 20 лютого 1987 р. (Н. Ж. за 21 лютого 1987 р. № 22 (8231)), наукова конференція – 24 лютого 1987 року. Виникає питання: якщо, як стверджує товариш Мартиненко, у цей час функціонував новий комфортний РБК, то чому всі заходи було проводити  в менш  придатному для масових зібрань кінотеатрі?!

Ось вам і чесність із об’єктивністю, чого не можна сказати про заборонену в Україні і всьому цивілізованому світі комуністичну партію, колишні працівники райкому якої, мабуть, ніяк не можуть заспокоїтися, що незалежна Україна – це не Радянський Союз. Тому для них незвичним є і той факт, що пишуть про іншу партію, а не їхню рідну. «Нове життя» пише про людей різних партій, які справді працюють на благо рідної землі.  І якщо «Конкретні справи», наприклад, ремонтують дороги чи проводять шаховий турнір, – то пишуть про них, а якщо представник БПП Андрій Руденький допомагає освітнім закладам чи передає допомогу на передову бійцям, – то пишуть про нього. Працюйте, комуністи, – газета писатиме про вас.

Що ж до футболу, то замітки на цю тему є постійними на сторінках часопису, якщо ж і обминули якийсь матч, то через недосконалу організаційну роботу районної федерації футболу, яка має продумувати всі аспекти висвітлення подібних заходів у ЗМІ.