Моя Житомирщина

Аксіома про те, що природа відпочиває на нащадках є лжеаксіомою. Доводить це донька відомого фотохудожника Олександра Осадчука Анна. Незважаючи на свій юний вік, має вагомі мистецькі здобутки і є цікавою співрозмовницею. 

Черняхівка Анна Осадчук завершила із відзнакою бакалаврат Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури та навчається зараз у магістратурі. Дівчина з блакитними очима, творчим покликанням і бажанням постійного самовдосконалення не лише бере участь у художніх конкурсах та виставках, але й займається розписом Свято-Михайлівського кафедрального собору у Житомирі. А її картини знаходяться у приватних колекціях України, Росії, Сполучених Штатів, Казахстану, Чорногорії та Китаю. Проте за створенням полотен і особливо розписом собору – щоденна виснажлива праця, самовіддача й  самокритика. Про особливості творчої роботи художника, про риси, якими наділені люди цієї професії, –  далі в інтерв’ю.

• Анно, чи завжди ти мріяла стати художницею? Як обрала свій мистецький шлях, коли зрозуміла, що хочеш обрати саме цю творчу професію?
• Не пам’ятаю конкретної миті, коли вирішила стати художницею. Малювала з дитинства і дуже багато, мені це подобалось. Заохочував мене до цього і тато. У початковій школі ходила на гуртки малювання, більш вагомим кроком стало навчання у Житомирській художній школі, у якій я почала займатись із шостого класу. Там у мене були дуже гарні вчителі, які дали певні ази з рисунку, живопису та композиції, привчили до самодисципліни у творчості, відповідальності, розуміння мистецтва і того, чого ти хочеш у ньому. Потім у 14 років я вступила до Державної художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка у Києві, і далі питання з вибором професії стояти вже просто не могло. Хоча сумніви щодо того, чи правильним шляхом ти йдеш, були завжди.
• Як мені відомо, ти займаєшся розписом Свято-Михайлівського кафедрального собору. Чи складно це? Чи потрібна для такої праці особлива підготовка?
• Із якогось боку складно, з іншого – ні. В усякому разі, поки я не почала цим займатися, мені здавалося, що складніше, аніж є. Це важка робота у фізичному плані – вкрай важко цілий день простояти на ногах під стелею, розписуючи її, – болять усі м’язи. Але до цього швидко звикаєш. Звичайно, підготовка для такої роботи потрібна колосальна.
• 
• Починаючи від бездоганності у рисунку, закінчуючи розумінням того, що ти робиш, тому що тут мислення має бути значно ширшим і виходити за межі чотирьох сторін полотна. Однак, це і дуже цікаво, можна спостерігати, що розписи – це живий організм, він змінюється з кожним елементом, і ти не завжди знаєш, як саме він зміниться.
• Анно, чим ти іще наразі займаєшся, над якими творчими проектами працюєш?
• Крім роботи в Житомирському соборі, також беру участь у світських розписах у Києві в команді художників Дениса Белянського. Нещодавно здійснила місячну подорож на острів Шрі-Ланка і, як наслідок, починаю роботу над портретами ланкійських жінок. Думаю, що вийде серія левкасів. Та в будь-якому випадку це лише на стадії задумки.
• 
• Що саме було завданням твоєї дипломної роботи в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури?

Ми з одногрупниками (5 чоловік) виконали ікони до іконостасу храму святого Преподобного Феодосія Острозького університету «Острозька академія» (храм прямо в університеті). Особисто я робила ікони дванадесятих свят. Вони виконувалися в стилі Волинської ікони ХVIII століття Острозької іконописної майстерні. У жовтні цього року храм запрацює вже з новим іконостасом.

• Якими рисами, на твою думку, має володіти художник?
• Надважливо мати одну-єдину. Це бажання, а воно породить низку інших: працелюбство, наполегливість, самовіддачу, самокритичність і так далі. У цій професії важливо адекватно сприймати те, що ти робиш, а це вкрай важко, тому що, зазвичай, ти весь час незадоволений своєю роботою. Бо часто, навіть я би сказала завжди, робота не відповідає картинці в голові. Але так навіть цікавіше, на те воно й мистецтво.
• Який твій улюблений стиль у мистецтві? І чи має в картини бути вкладений певний зміст?
• Одного улюбленого стилю немає, мені багато чого подобається. Просто в різні періоди щось трішечки інше тобі ближче. Картини, та і взагалі, твори мистецтва, як на мене, мають нести в собі зміст. Просто ізольоване зображення краси є абсолютно недостатнім. А звернувшись до таких особистостей, як Жеріко чи Гойя, можна сказати, що воно може бути й абсолютно відсутнім. Хоча все залежить від мети, яку ставить перед собою художник. Не можна ж забувати і про імпресіоністів з їхнім прекрасним живописом, який якраз і оспівує красу. Та з іншого боку, якщо заглибитись, то у їхніх роботах закладений немалий зміст – враження й почуття. Головне те, заради чого ти це робиш, художник завжди має ставити перед собою це запитання.
• 
• Як виникла ідея провести виставку імпресіоністичних етюдів у Житомирі?
• Виставка, яку я робила ще з двома художницями, проходила у Житомирі минулого року. Це була експозиція етюдів. Особливої концептуальної ідеї не було, усе це виникло з бажання показати те, чого ми ніколи не показували (за винятком академічних переглядів). Мова йде про невеличкі етюди, які ми виконуємо під час різноманітних подорожей. Із кожним роком таких робіт все більше й більше, і ось ми вирішили представити загалу живопис останніх трьох років. Там був і Крим, і Карпати, і Седнів, і Київ, і Львів, і Болгарія, і Чорногорія. Тобто маса вражень від найрізноманітніших місць.
• Як у тебе виникають ідеї створення нових картин?

Це такий процес, який не можна передбачити чи якось пояснити. Усе, що тебе оточує, що відбувається, впливає на свідомість, сприйняття тих чи інших подій. Якщо всередині тебе це знаходить відгук, – виникає ідея.

• Існує дискусія «художниками стають чи народжуються?». А яка твоя думка з цього приводу?
• Художниками, звичайно, стають. Ніхто ними не народжується й ніколи не народиться. І на те, який ти художник, впливає абсолютно все: характер, погляди, інтереси, кругозір, духовність, життєвий досвід, вміння дивитися і бачити. Тобто не лише мистецька школа – у понятті художника лежить великий синтез.
• Чи маєш, крім художньої творчості, ще якісь захоплення? Що є джерелом твого натхнення для творчості?

Я фотографую те, що мені подобається, в основному це моменти із життя у майстерні, пленерних виїздів чи просто подорожей. Іноді використовую плівковий фотоапарат просто тому, що фото з плівки, як на мене, більш зворушливе, мабуть, цікаве. Серйозно займатися цим не планую. Із захоплень можу виділити ще валяння з шерсті, але це вкрай рідко, вільного часу маю дуже мало. Усе, що навколо мене, що я люблю – це все натхнення.

Спілкувалась Вікторія Кондрацька