Моя Житомирщина

Цитуючи роман Ліни Костенко “Записки українського самашедшего”, в Україні проходить так званий процес пошуку нових дверей у старі гробниці – пошуку нового погляду на глобальні історичні події, що були каменем спотикання в українській історії. Важко оцінювати цей процес на загальнодержавному рівні, – цікавіше спостерігати за цим на рівні містечка або району.

“Нові двері у старі гробниці, – усміхнувся він. – Це те, чим займається наша історія. Тільки єгипетські піраміди серед пісків навсібіч відкриті для світу. А наші запали в землю, заросли бур’янами, і кожен невіглас може там пасти свого віслюка. Знаєш,чому нашу історію не можна читати без брому?Не тому, що вона страшна, бували страшніші. Тому що вона при-ни-же-на. А відтак принизлива. У нас навіть відлік часу – від поразок та катастроф” – такою ємною цитатою охарактеризований історичний науковий поступ в Україні.

Формування державної ідеологічної політики до Майдану було фактично проігнороване – як наслідок, українці стали тривкими для іноземного вторгнення. Масова толерастія  – радикальна байдужість до будь-яких суспільних прогресів та явищ вігукнулась теперішнім військом конфліктом на Сході.

Важливість ідеологічного апарату – надзвичайно злободенне питання, і зараз проходить зміна традиційних поглядів на події, яких сягає історична пам’ять теперішніх поколінь – 60-70 років. Це проблемні питання термінології Другої Світової війни, поглядів на діяльність секретарів комуністичної партії, переосмислення Великої Перемоги, задекларований та узаконений процес декомунізації. Найяскравіше оформлення нової ідеології  виявляється у святкуванні 9 травня. За новим стандартом, Друга світова війна для українців розпочалась 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу, а закінчилась саме 2 вересня 1945, адже український генерал Кузьма Дерев’янко приймав капітуляцію Японії.

Однак,так легко прийняти нові стандарти неможливо, тому, за словами черняхівських  чиновників, війна закінчилась підняттям прапору над Рейхстагом (в такому випадку не Друга світова, а Велика Вітчизняна для Радянського союзу), вживається словосполучення нацистсько-фашистська Німеччина (Німеччина була нацистською, а от Італія – фашистською) (схоже,це стало безумовним рефлексом). Незважаючи на те, що днем раніше відзначається День пам’яті та примирення, саме ідея ворога – наскрізна для виступів бюрократії.

”Це важливий елемент масової політичної тоталітарної культури. Виховані в ній окремі політики не можуть викоренити зі своєї підсвідомості нав’язані ментальні принципи, хоч які міністерські накази їм не надсилай. Інакше кажучи, світ має ділитись на червоне та коричневе – у випадку з Радянським Союзом та Німеччиною. Окремі політтехнологи та соціологи стверджують, що образ ворога тримає державу у тонусі, наштовхує на необхідність вкладання бюджетних коштів у розвиток армії»,  – коментує подібні висловлювання Лариса Мазур, вчитель історії, методист районного методичного кабінету при відділі освіти ЧРДА.

На параді з нагоди святкування Дня Перемоги  не було жодного учасника з георгіївськими стрічками, які були хіба що елементами нагрудних знаків ветеранів, новий символ 9 травня – квітка маку,був витриманий всіма учасниками. Однак був присутній червоний прапор майже забороненої на той час комуністичної символіки.

Окремої уваги вартий процес декомунізації  у Черняхові. Український історик Юрій Бойко, характеризуючи литовську експансію на руські землі, назвав її оксамитовою, бо литовці діяли за принципом “старого не руйнуємо, нового не будуємо”. Так можна охарактеризувати і процес декомунізації в Черняхові.

Декомунізація розпочалась ще до прийняття відповідного законопроекту Верховною Радою, однак та, юридично неоформлена , тільки й мала результати. Після 8 грудня 2013 Україною прокотилось потужне ленінопадне цунамі, котре не оминуло Черняхів. 24 лютого 2014 року відбувся демонтаж вождя Революції у самому містечку. Від  натхненного ідеями Леніна лишився гранітний постамент, а питання заміни його ще досі висить у повітрі/бюрократичних колах.

Зняти ідола цілої системи – здавалось, що це – повна перемога, однак настало 24 лютого 2015 і абсолютно нічого не змінилось. Коли ж декомунізація була задекларована та узаконена на найвищому рівні, то вона фактично не дає результатів. У містечку залишились вулиці, названі іменами очільників комуністичної партії, ідеологів та генералів часів Другої світової. Це, зокрема, вулиці Шлях Жовтня, Сімдесятиріччя Жовтня, Леніна, Калініна,Жукова, Щорса, Котовського, Будьонного, Чернишевського, Кірова,Куйбишева, Петровського.Один із побутуючих міфів пояснює такий повільний процес високим кошторисом та боязню за адаптованість населення до нових назв.

Отож чи настільки успішний пошук нових дверей у старі гробниці – пошук нового погляду на давно минуле? Можливо, необхідно зважити на порівняно молоду ідеологічну політику, поступовість виконання політики декомунізації та підбивати підсумки вже через рік після початку дії закону.

Олена Юрченко