Новий формат Останнього дзвоника в Черняхівській школі
Коли наші старші друзі – випускники відпускали в небо повітряні кульки, я думала, що так і ми відпускаємо їх у доросле життя, сповнене тривог, але водночас і радощів та нових відкриттів. Хоча мені здається, що вони і так весь минулий навчальний рік дорослішали з кожним днем небаченими темпами – вчилися, вчилися, вчилися… Не знаю, як в інших школах, але в нас на першому місці таки навчання. Безсумнівно, і спорт, і художня самодіяльність, і предметні олімпіади та інтелектуальні турніри, і благодійництво, і шкільне самоврядування – це надзвичайно важливо, бо формує із нас особистостей і допоможе почуватися впевнено у майбутньому. Проте міцні знання з усіх предметів – найважливіші. Так вважає й директор нашої школи Галина Шлапак, і всі педагоги, і ми, школярі, і наші батьки. Міцні знання – запорука успішного складання зовнішнього незалежного оцінювання і можливість безкоштовно здобути освіту в омріяних вишах.
А ще в нашій Черняхівській школі вчать неординарності й креативності. Тож останній дзвінок у нас відбувся в новому форматі.
На локації випускників у рамках проекту “Розвиток соціальної згуртованості об’єктів освітнього процесу” учні, батьки, бабусі й дідусі, класний керівник зі смутком прощання та радістю зустрічі майбутнього вітали наших випускників.
На локації ж першокласників та їхніх батьків почесні гості селища: голова Черняхівської райдержадміністрації Павло Ігнатенко й Черняхівський селищний голова Іван Бабицький – привітали присутніх зі святом та початком літніх канікул.
Директор школи Галина Шлапак відзначила медальками учнів -переможців шкільних олімпіад та подякувала їхнім батькам за гарне виховання дітей і підтримку школи.
Дощ того дня нікому не зіпсував настрій. І це символічно: жодні труднощі не завадять нам, черняхівським школярам, стати завтра кращими, ніж були вчора. Це наш девіз.
Головне, щоб останній дзвоник, як і благодатний вогонь у Єрусалимі, ніколи не був у кожного в житті останній.
І щоб кожна людина, щоб кожен українець, кожен черняхівець почув у своєму бутті як найбільше, таких зворушливих і милих душі – дзвоників)))