Моя Житомирщина

Не так давно Україна вшановувала ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Хочу розповісти про одного з них – мого односельця Олександра Чернякова.

Він народився 30 січня 1961 року в Ксаверівці. Тут проживає і досі.

Відбував військову службу далеко від рідного дому – в Німеччині. Повернувся в рідне село, продовжив трудитись у колгоспі.

У 1984 році одружився з односельчанкою Тетяною Поліщук. Щойно почав будувати хату, плани на майбутнє. Тоді здавалося, що все життя попереду…

У 1986 році стався вибух на Чорнобильській АЕС, із дня аварії вже пройшло аж 29 років, але чоловік і досі все пам’ятає до дрібниць. Як згадує Олександр Іванович, у той день усе було  спокійно. Друга година ночі, село відпочивало… Аж раптом стук у двері: то приїхали з військкомату і сказали, що він призваний на підготовку, щоб їхати в Чорнобильську зону. І подумати не міг, що його заберуть: дружина була вагітною. Та й він був молодим, 25-річним юнаком, який не мав досвіду в таких справах.

Часу на роздуми не було – рушив у дорогу. Разом із ним в автомобілі було ще семеро. Їх привезли в Новоград-Волинський,  видали форму. Усіх – двадцять два чоловіки. І ніхто  не здогадувався, що пізніше їх назовуть ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.

Спочатку чоловіків привезли в  Білу Церкву, а далі – в Димарку Іванківського району – там знаходився житомирський полк. Із автомобіля нікого не випускали, бо командири боялись, що втечуть. Та ніхто й не думав втікати, бо поставилися до свого обов’язку відповідально та серйозно.

Олександр приїхав на місце призначення, побачив знайомих із  Черняхівського району. І це тішило його, мовляв,  буде не так страшно. Пробув у тому страшному пеклі півроку. За цей час неодноразово возив людей у  зону на автомобілі ГАЗ-52.Так тривало три місяці.

Із перших днів  на чорнобильській землі пан Олександр проявив себе  мужньо, завоював авторитет і довіру командирів.

Відтоді минуло довгих 29 років, але Олександр Іванович і досі згадує про ті події зі смутком та сльозами на очах. Перебування в зоні ЧАЕС далося взнаки:  довелось пережити дві клінічні смерті,  часто болить голова. Має другу чорнобильську групу. Бідкається, що держава не дуже піклується про таких як він, адже довелось чекати довгих п’ять років, щоб йому видали посвідчення чорнобильця. І на тому вдячний.

Олександр Черняков – майстер на всі руки. Будь-яка робота йому дається легко. На чорнобильській землі  довелось їздити на бульдозері, на грейдері відгортати землю від реактора. Жодної роботи не цурався, бо знав, що працює на благо Батьківщини.

Він дуже привітн ий, щирий, із  вогником в очах. Як і  тоді, понад усе любить життя, своїх рідних, близьких, друзів, односельців і, звісно ж, пісню – щиру та душевну.

Зараз пан Олександр працює в школі водієм шкільного автобуса. Його поважають колеги. І люди повсякчас ідуть до нього по допомогу, пораду. І він нікому не відмовляє.

Довгих йому років життя, мирного неба над головою.