Моя Житомирщина

Як відомо, 10 лютого виповнилося 77 років від дня створення Революційного проводу Організації Українських Націоналістів на чолі з теоретиком та практиком національно-визвольного руху Степаном Бандерою.

Новоутворене радикальне керівництво ставило за мету шляхом революційної боротьби за національне і соціальне визволення ліквідувати в Україні сталінсько-більшовицький та нацистський окупаційні режими, а також створити могутню Українську Самостійну Соборну Державу. Тож подія 10 лютого 1940 року є знаковою у вітчизняній історії.

Діяльність українських націоналістів на Житомирщині почалася відразу після приходу німецьких окупаційних військ. Так уже 10 липня 1941 року до Житомира прибули очільники бандерівської похідної групи “Північ”. Ними було організовано Житомирське обласне управління, першим головою якого став Іван Луцюк (“Рудящий”). Створили й  Житомирське міське управління. Бургомістром Житомира спочатку був Юрій Орищенко.

До керівного складу ОУН, очолюваної Андрієм Мельником, у Житомирі входив Лука Лисенко – інспектор народних шкіл Житомирського району, а згодом – голова Житомирського районного управління. До міського проводу мельниківців входили Олексій Сас – доцент місцевого сільськогосподарського інституту; Микола Яременко – завідувач земельного відділу Житомирського обласного управління, Матвій Коберницький – завідувч відділу охорони здоров’я обласного управління.

Керівником жіночої секції Житомирського міського управління стала Юлія Мережинська. Вона народилася 1889 року в Ушомирі Коростенського району.

Наприкінці липня 1941 року першого голову Житомирського обласного управління бандерівця Івана Луцюка, змушеного  виїхати із міста, рятуючись від репресій окупаційної влади, змінив житомирянин, юрист  Олександр  Яценюк.

Мельниківці також очолювали відділ освіти Житомирського обласного управління. Від часу створення й до середини серпня 1941 року його керівником  був Олександр  Яценюк, – син бандерівця Олександра Яценюка. Укінці листопада 1941 pоку  за активне вшанування 20-ї річниці Базарської трагедії він був заарештований СД. Саме у кінці того року відбувся розгром і перехід у глибоке підпілля залишків мережі мельниківців на Житомирщині.

Протягом 1942-1943 pоків серед керівництва Житомирського обласного проводу ОУН(Б) були й місцеві оунівці. Керівником бандерівського обласного відділу пропаганди у цей час працював Єфрем (Охрім) Мовчан.

Останнім керівником підпілля бандерівців Житомирської області у період німецької окупації був Орлюк або Орлик, справжнє ім’я якого – Василь Куліш. 1 січня 1944 р. під час наступу 7-го полку 24-ї стрілецької дивізії 18-ї армії 1-го Українського фронту Орлюк і ще четверо повстанців були виявлені червоноармійцями на горищі однієї із хат у селі Половецьке Бердичівського району. Під час слідства Орлюк спочатку спробував був видати себе за радянського партизана Миколу Пахомовича Орлюка. Як далі розгорталися події достеменно невідомо, проте за довідкою слідчого управління контррозвідки Червоної армії “Смерш”, Орлюк “при спробі втечі з допиту, вбитий”.

А щодо Черняхівщини, то під час нацистської окупації восени 1941 року двоє членів похідної групи ОУН(Б) Іван Мацьків та Чабан організували в районному центрі семінар із вивчення рідної історії та керували ним. Про це пише в своїх дослідженнях історик Вікторія Жилюк. Семінар відвідувало понад черняхівців. У селі Нераж діяв член похідної групи на прізвище Войнолович.

На початку 1942 року Івана Мацьківа та Чабана  заарештували й розстріляли німці. Найактивніші дії націоналістичного підпілля, окрім райцентру, відбувалися в Новополі, Крученці, Ганнополі, Мокренщині та Горбулеві. Відомо, що Черняхівською районною управою керував активіст на прізвище Пивовар, Новопільський осередок очолював Павло Сивченко.

У вересні – жовтні 1943 року в районі оперувала рейдова група УПА під командуванням уродженця Львова Гудзика. Ценральний провід у цей час регулярно отримував звіти з території Черняхівщини.

21 січня 1944 року в Новополі заарештовано керівника ОУНівського підпілля Бердичівського та Житомирського районів М . Мусія (Муху).