Роман Шухевич проти Георгія Жукова – перейменування вулиць
Вулиця, що ще недавно носила ім’я маршала Жукова, тепер називається вулицею Романа Шухевича. Це перейменування не здійснили депутати Черняхівської селищної ради: у рамках декомунізації це зробив своїм розпорядженням голова Житомирської обласної державної адміністрації Сергій Машковський, який дослухався до пропозицій обласної топонімічної комісії та думки громадськості.
Про те, хто такий Георгій Костянтинович Жуков, можна нині прочитати в будь-якій довідковій літературі. Але наша родина знає про цього радянського полководця і державного діяча із розповідей мого прадіда Миколи Тимофійовича Деркача, який танкістом пройшов усю війну. «Видані Жуковим книги, особливо ж «Спогади Жукова», набиті справжньою брехнею»,- казав він. Пише, наприклад, що закінчив кавалерійські курси під час громадянської війни, хоча в своїй біографії зазначає, що закінчив танкове училище.
У характері Жукова червоною лінією проходили риси жорстокості, безвідповідальності, нахабства по відношенню до людей, офіцерів під час служби в армії, а тим більше під час гітлерівської агресії. Він сліпо виконував забаганки Сталіна. Лозунг партії Сталіна і маршала Жукова «Виграти війну за всяку ціну» обійшовся українському народу в 10 мільйонів чоловік, що стали жертвами тієї системи. Він виконував вказівки на знищення цілих міст і сіл, мостів і кілометрів залізниць, четвертої частини історичного Києва, Львова й інших міст України. Не без його участі співробітники НКВД розстрілювали солдатів, які вирвалися з німецького полону. Під час битви за Дніпро 1944 року потопив у Славутичі сотні тисяч українців, зігнавши їх із навколишніх сіл – неозброєних, ненавчених, не обмундированих. Крилатою стала фраза Жукова з цього приводу: «Навіщо обмундировувати й озброювати цих хохлів? Всі вони зрадники! Чим більше в Дніпрі потопимо, тим менше доведеться в Сибір після війни засилати».
Я знаю, що дехто з місцевих депутатів збирав підписи за те, щоб не перейменовувати вулицю Жукова в Черняхові. Думаю, ці люди просто не знають правдивої історії. Не всі з них до кінця усвідомлюють і хто такий Роман Шухевич. Тому наступна інформація – для них.
Роман Шухевич – одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 30-50-х років. Символ героїчної боротьби за незалежну Україну, в якій ми зараз усі живемо. Він – генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради. Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Ідеолог ОУН Петро Дужий писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича».
Своє призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН і весь народ у боротьбі за Українську самостійну соборну державу. Роман Шухевич мав найкращі риси Провідника і Командира, політика і військовика: він не йшов за ніякими крайнощами, не був скептиком серед екзальтованих і політиків, і військовиків, завжди намагався знайти межу між теорією і практикою, між уявленням і вірою та конкретною дійсністю. Він прийняв страдницьку смерть у бою із загоном радянських спецслужб у 1950 році.
У його руках не тільки зосередилися ключові важелі воєнно-адміністративного керівництва повстансько-підпільним рухом у Західній Україні, він – символ незламності й мужності всього нашого народу. Тому пишаюся, що в Черняхові є вулиця Романа Шухевича.
Україна ніколи не збудує заможного та спокійного майбутнього без подолання спадщини тоталітарного минулого. Бо тоталітаризм і добробут – несумісні. Тож перейменування назв вулиць, пов’язаних із комуністичним
режимом, – обов’язкова умова того, щоб у нашій державі відбулися позитивні суспільні перетворення. Подібний шлях декомунізації пройшла більшість посткомуністичних країн Центральної і Східної Європи.
«Залишити усе як є» з комуністичними назвами було б непослідовно: бо з одного боку засуджуємо нелюдські режими, а з другого – уславлюємо його символи чи імена його провідних діячів у назвах населених пунктів, вулиць, парків, досі зберігаємо їм пам’ятні знаки та пам’ятники. Ці символи тоталітарних режимів, а також такі елементи їх пропаганди мають бути усунені з громадського простору. І це тільки незначна частина роботи із подолання тоталітарного минулого. Україна потребує потужної модернізації. А модернізацію неможливо здійснити на тоталітарних цінностях