Моя Житомирщина

Час прощатися зі стереотипом Черняхова як сонного провінційного містечка без голосу та імені. Час шукати не тільки тут, а й у всьому районі щось більш промовисте, ніж код КОАТТУ кожного села.
Заняття історичним краєзнавством – це те,чого найбільше не люблять і вчителі, і школярі, і прості громадяни.

Особливо тоді, коли в сім’ї з покоління в покоління передається уявлення про своє містечко як уярмлене в постійній службі на благо батюшці-царю, партії чи державі – лише ойкумена трудівників-ударників без поняття естетики та історичної пам’яті. Високі патетичні репліки про необхідність зберегти свою культуру, історію – не тільки стандартні кліше у промовах політиків, філософів, державних діячів. Відсутність інтересу до власного минулого так чи інакше приводить до негативних наслідків. Як не цинічно тут згадувати міністра пропаганди нацистської Німеччини, але Геббельс говорив, що, віднявши в народу історію, можна через покоління перетворити його на натовп, а ще через одне – керувати, як маріонетками. Тим більше, коли ми маємо живу історію – історію у пам’ятках.
Історія у пам’ятках – речові джерела завжди дарують масу інформації. Спочатку здається, що всі дива Черняхівщини можна перерахувати на пальцях однієї руки – навіть з’являються сумніви, а чи це чудеса? Безумовно, їх навряд чи можна порівняти з сьома чудесами світу і за масштабом, і за значенням. Але вони є і заслуговують не тільки на поодинокі згадки в пам’ятні дати, а й на постійне визнання.
Отже, топ-7 чудес Черняхівщини
1.Залишки замку магнатів Немиричів

Напевно, найбільш відоме з усіх так званих “чудес” нашого краю. Важко собі уявити маленький Черняхів, тим більше у часи Речі Посполитої, як об’єкт боротьби представників “політичного народу шляхетської республіки”, що собою являла тодішня Польща. Власне, наше містечко було тією реперною точкою, де шляхетська демократія переходила у шляхетську анархію. Черняхів був власністю магнатського роду Немиричів, новгородських бояр, які у XV ст. переселяються на територію Великого князівства Литовського. У 1545 році з’являються згадки про кам’яний замок, побудований за кращими стандартами тогочасних фортифікаційних споруд. 1585 року з 26 по 30 вересня князь Юхим Корецький тримав Черняхів в облозі, але взяти не зміг. Він лише пограбував навколишні території, спалив млин під містом. Зайвим доказом є те, що для штурму використовувались гармати та рушниці, але стіни витримали і натиск артилерії, і регулярної піхоти. Територія фортеці приблизно повторювала обриси сучасного центру Черняхова. На сьогодні збережено і досліджено лише фундамент та залишки веж. Ще у минулому столітті замкові мури виглядали більш цілісно. В архіві газети “Нове життя” навіть зберігся випуск із фотографією ще відносно цілої стіни.
2.Палеолітична стоянка у Городищі

Городище – з етимології можна вивести назву населеного пункту як означення поселень трипільської та давньослов’янської епохи. Власне, так і є. Городище – це селище, біля якого знаходиться єдина на Житомирщині пам’ятка ашельської епохи. Її у 1959 році виявив археолог-краєзнавець Василь Олександрович Місяць. Стоянка займала високий горбоподібний останець лівого берега річки Свинолужки в урочищі «Лиса гора» поблизу південно – східної околиці села. На думку вчених, ця стоянка виникла близько 150-110 тисяч років тому. Під час розкопок тут було зібрано 611 знарядь праці. ”Лиса гора” є історичною пам’яткою епохи палеоліту і позначено охоронним номерним знаком . Крім того, її визначають як поселення перших скіфських племен.
3.Горбулівська церква

Горбулів – це не лише осередок повстанського руху на території Житомирщини на початку XX ст., а й селище, в якому у 1746 році в була побудована православна „двухпрестольна” церква, архітектура якої викликає захоплення і зараз. Хоч і побудована вона була одною сокирою без пилки. З розповіді Ф.А.Трохименка відомо, що дошки підлоги в церкві прибиті ще кованими саморобними гвіздками. Це одна з найстародавніших будівель в Черняхівському районі, що збереглася до наших днів. По ній можна судити про архітектуру XVII–XVIII століття на території Полісся.
4.Троковицька церква

Українська православна Свято-Троїцька церква – пам’ятник архітектури національного значення. З 2004 року Свято-Троїцька церква знаходиться під охороною держави як аналог дерев’яної архітектури України, унікальний за своїми композиційними та конструктивними художньо-декоративними якостями.
Побудована в 1791 році церква в ім’я Святої Трійці на кошти місцевого священика Яновицького, поміщика Квятковича і прихожан. Копії метричних книг зберігаються з 1821 року. До приходу церкви були віднесені села Некраші, Велика Горбаша і Мала Горбаша.
5.Козацький курган у Троковичах

Існує легенда про те,що біля Троковичів в період Визвольної війни 1648–1657 років відбувалася битва війська під керівництвом Івана Богуна і польських військ під керівництвом князя Четвертинського. Це дійсно легенда, адже битва між польським рушенням Четвертинського та сподвижником Хмельницького відбулась біля Житомира у 1651 році. На честь цієї події один з районів Житомира носить назву Богунський.
Поблизу Троковичів височіє величезна могила, і досі на цих полях знаходять свинцеві кулі товщиною в палець, а то й гроші того періоду, які виплачували поляки крилатим гусарам прямо в період походів і битв. На могилі невідомо ким було поставлено пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули у війні 1812 року. Цей пам’ятник дотепер стоїть на кургані, де, за даними того часу, поховані 2173 козаки. Хоч і тяжко визначити військову сутичку, після якої з’явилось таке масове поховання, однак могила є загальновизнаним пам’ятником козацької звитяги.
6.Щеніївська “Могила доби войовничих пастухів”

Село Щеніїв бере свій початок з доби Неоліту, коли древні рибалки та мисливці обживали піщані береги древності в межиріччі Свинолужки – Мики. Про це свідчать знахідки камінних молотків, сокирок та інші свідчення доби бронзи, які виорювалися на щеніївських землях протягом віків. Збереглися 3 кургани – могильники доби Бронзи ,так звана “Могила доби войовничих пастухів “, як стверджує Микола Брицун-Ходак у книзі «Тисячолітні веди землі древлян».
За 150 метрів від Могил виявлені сліди рудних плавок під Курганами, де розміщувалось селище рудників доби Древлянського Князівства (доба Х-ХІІІ віків). Великі кургани виконували роль не тільки могильників, а й дозорів, адже тут проходив оборонний шлях, і були насипані у непрохідних лісоболотних місцях.
7.Замчисько

На околиці сіл Селець і Браженка розташоване городище, яке датується XII століттям, його називають Замчиськом.Ч асовий бар’єр і любов народу до перебільшення породили безліч легенд, із ним пов’язаних. І в них воно називається і Замчиськом, і Княжою горою, і Панською горою, і просто Горою. Найпопулярніша легенда оповідає, що колись на тому місці стояли палац якогось князя і церква. Невідомо з якої причини вони ввійшли у землю. Уже за козацьких часів там була «чорна яма», куди скидали хворих і померлих тварин. Згодом ями не стало видно: чи вона заросла, чи й так десь поділась. За переказами, яма не мала дна, і якісь сходи вели глибоко у підземелля. Люди і тепер обходять це непевне місце, щоб не чути під землею плачу і сміху людського, церковних дзвонів, які долинають звідти. Називати Замчисько часово-просторовою воронкою – ризиковане рішення. Це городище має, перш за все, наукову цінність як пам’ятка давньоруської (читай київськоруської) епохи, побудоване, за деякими даними, на древлянському поселенні ранньоплемінної організації.
Варто тільки додати, що цим переліком чудеса Черняхівщини не вичерпуються. Їх можна назвати і описати набагато більше, але тут подано такі визначні місця, які найчастіше потрапляють у поле зору дослідників, істориків та археологів.