Моя Житомирщина

– Степане Івановичу , де ви народились , де пройшла ваша молодість?
– Народився у 1931 році (ровесник газети «Нове життя») у мальовничому с Козіївка (що на березі р. Тетерів) за 5 км від м. Коростишева.
До війни закінчив 2 класи, а після закінчення Другої Світової війни пішов у 5 клас і у 1947 р. закінчив 7 класів (з 39 учнів восени, на весну залишилось тільки 10 учнів).

– Де ви отримували фахове навчання?
– Після закінчення школи поступив у Коростишівське педагогічне училище, яке закінчив у 1951 році. Був направлений на роботу у Ружинський район, з якого у тому ж році був призваний до лав армії. Службу розпочав у Вінниці, звідти перекинули у м. Челябінськ у Вище авіаційне училище, а вже звідти направили мене на Далекий Схід під Владивосток, у той час поблизу східного кордону точилась Корейська війна.

– А як ви потрапили до нас на Черняхівщину?
– Після демобілізації був направлений на роботу у Черняхівський район у с. Бежів, пізніше переведений у с. Сліпчиці, авже згодом у Головинське ПТУ з якого був запрошений на роботу у Головинську середню школу. Маю більше 25 років стажу у Головинському училищі, стільки ж у школах. Маю загальний стаж роботи 58 років. Добре навчався та працював, про що свідчить нагорода «Відмінник освіти» як у ПТУ так і в школі.
За 5 років строкової служби в армії мав багато нагород у тому числі медаль «За бойові заслуги».
Займався спортом, спорт я дуже любив, у свій час мав дуже серйозні досягнення , захищав честь району та області на різни х змаганнях. Мій син, – Іван продовжив моє спортивне хобі він теж моторний спортсмен. Іван сьогодні обраний і працює головою селищною ради, і це для мене є предметом гордості, адже вчив та виховував дитину не дарма.
це дійсно так, адже зайшовши до його оселі я помітив велику кількість спортивних кубків, медалей, грамот та інших нагород.
Що саме цікаве, – продовжує свою розмову Степан Іванович, – це те що я пам’ятаю майже всіх своїх випускників, навіть не забув як кого звати.
У свій час працювали ми разом з редактором вашої газети – Костянтином Борисовичем, з ним у мене тоді склались гарні стосунки і теплі спогади про нашу спільну працю.

– Кажуть що ви пишете вірші, прочитайте нам декілька рядків зі своєї творчості?
– Ну ось до прикладу вірш про моє рідне село:

Село Козіївка –із квітами калини,
На Буласіївській – хата дорога.
Для мене там коріння Батьківщини,
А з нього сила, і моя снага.

Моє село із вуликами діда
З глибокими криницями без дна.
Давно пройшло дитинство слідом
За мною із мого села.

В моїм селі – найпрацьовитіші там люди,
Вони живуть для щастя та добра,
З мого села не треба йти нікуди –
Хто диво цвіт на цій землі збира!

Дякуємо вам Степане Івановичу за гарний вірш, сподіваємось, що він дуже сподобається нашим читачам. Дякуємо за гарну розмову, здоров’я вам та довголіття. До нової зустрічі.