Моя Житомирщина

Брусилів – це не просто селище, це Батькіщина великої людини – Івана Огієнка – українського вченого, митрополита УАПЦ, політичного, громадського й церковного діяча, мовознавця, історика церкви, педагога.

Брусилівський районний історичний музей на громадських засадах був заснований у 1960 році. Ініціаторами і організаторами  його створення стали місцеві краєзнавці Я.Я.Галайчук, В.С.Ткаченко, Л.В.Мельниченко.

Народився Іван Огієнко 15 січня 1882 року у Брусилові в селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків, був шостою дитиною в сім’ї. Хрестили його у Вознесенський церкві, про що свідчить запис у метричній книзі, копія якої представлена в експозиції.

Коли хлопчику виповнилося 2 роки, загинув батько і родина бідувала. Маленький Іван разом із матір’ю змалку змушений був заробляти на бурякових та хмельових плантаціях. Але на все життя в нього залишились світлі спогади про своє дитинство, про батьківську оселю, яку він часто  згадував в еміграції.

У 1896 році Іван Огієнко закінчив початкову школу і вступив до чотирирічної військово – фельдшерської школи у Києві, по закінченню якої  працював у Київському військовому шпиталі.

У київський період свого життя, ще будучи учнем військово-фельдшерської школи, Огієнко займався самоосвітою, читав багато книг на історичну тематику, відвідував лекції з історії, філології, літературознавства, почав  писати вірші.

У 15-річному віці (липень 1897 р.) вийшла його перша друкована праця – стаття «Местечко Брусилов. Как живут крестьяне» – в петербурзькому часописі «Сельский вестник». Іван Іванович входить до елітарного кола національної інтелігенції, співпрацює з М.Грушевським, Д.Дорошенком. В.Прокоповичем,  С.Масловим, М.Василенком. З 15 листопада 1919 року по листопад 1920 року він обіймав посаду Головноуповноваженого уряду УНР, який в той час перебував  Кам’янці-Подільському.

Потім емігрував до Польщі. Спочатку жив у м.Тарнові, пізніше – у Винниках, біля Львова. Його наукові праці були тривалий час невідомі в Україні, бо видавались за кордоном, а ті, що  видані у 20-х роках, були заборонені свого часу радянським режимом і перебували у спецсховищах.

Не дивно, що велику працю земляки не забудуть ніколи. Огієнко – це людина, серце якої назавжди в Брусилові. Берімо приклад з таких людей,а не з кінозірок, адже вони мало навчать любити свою землю.