Моя Житомирщина

У День Гідності та Свободи кажу: «Україно, рідна моя земле, багатостраждальна моя Батьківщино… Скільки випало на твою долю  болю, страждань, наруги, відчаю та сподівань на краще!

Скільки різних імперій рвали твоє дівоче тіло на шматки, ділили продавали, глумилися над тобою, продавали твоїх доньок, щоб поповнити султанські гареми. Синів, – щоб сформувати яничарські загони, чоловіків  гнали на каторгу гребцями на турецькі галери.  Твій народ гнув спини на Річ Посполиту і знемагав від батогів ненависного ляха, твоя земля горіла від нацистської навали, а народ гнив у сталінських таборах. Ти завжди боронилася, на шляху загарбників ставали твої найкращі сини, своїм тілом закриваючи тебе від ворожих стріл, арканів та ятаганів.

Славетних отаманів та гетьманів Війська Запорізького знала вся Європа – від їхніх імен тремтіли  турецькі султани та кримські хани, навіть сама цариця «великої Московії» до пори до часу хотіла мати з ними гарні стосунки.

Чим же ти так завинила? Чому ти така бажана та приваблива для сусідів, що кожен хоче бодай шматочок відірвати цього пирога. Може, своєю красою, високими горами Карпатами, величавим Дніпром, безмежними просторами  степів  Слобожанщини та своїм волелюбним народом?

Вже канули в небуття й Османська імперія, й Турецьке ханство, нема вже й Війська Запорізького, лишилися тільки слава й велич українського народу. Україна стала незалежною. Але знову комусь захотілося відірвати бодай шмат чужої землі, яка вже віками належить нам. Часи змінилися – вже не треба махати шаблями, гарцювати по полю на бойовому коні і силою відбирати щось: сучасні технології набагато простіші й складніші водночас. Підкуп, агітація, зомбування – то ще не весь перелік, яким користуються наші північні сусіди, щоб  не втратити контроль над нами.

Та найжахливіше, що тебе, Україно, рвуть ізсередини твої ж сини та доньки, які прийшли до влади не для того, щоб звеличити тебе та твій славетний народ у всьому світі, а просто напхати собі черево шматками твоєї плоті. Невже з багатомільйонного твого народу не знайдеться хоч одного достойного твого сина, який би сидів у Генпрокуратурі й від імені якого, як від імені Івана Сірка, кидали зброю і тікали  з криками «урус-шайтан!» орди загарбників,  щоб так із рук корупціонерів випадали б награбовані долари, тріщала земля під їхніми маєтками, морська хвиля викидала на берег яхти, куплені за народні кошти і бряжчали засови  на дверях їхніх камер в українських тюрмах.

Може, тоді ти, Україно,  станеш вільною справді, а не тільки на папері, може, тоді розправиш свої крила, вдихнеш чистого карпатського повітря на повні груди, вмиєшся дніпровською водою і постанеш перед світом  у своїй повній красі. Красива, горда і непереможна. Із народом, у якого є і честь, і гідність”.

1 коментар to “Я вірю в тебе, Україно”