Моя Житомирщина

Їх залишилося на Черняхівщині лише двадцять троє – учасників бойових дій Другої світової війни. Майже всім по 90 років. Декому й більше.

9 Травня для них – велике свято. А в декого у цей день навіть день народження, як у Арсеня Денисовича Данильчука з Карла Маркса. Дай Боже йому здоров’я.

Та далека вже Перемога, як це парадоксально не звучить, подарувала їм життя, вберігши їхню молодість від смерті. Покалічені, вони так хотіли жити, що перемагали всі рани й контузії. Як Олексій Петрович Фещук із Дівочок, у якого війна забрала ногу: повернувся з фронту, одружився, виростив п’ятьох дітей, невтомно працював. Як і всі вони.

Вони такі любимі своїми дітьми, внуками і правнуками. Як  Станіслав Семенович Костюченко із Салів, навколо якого щебечуть доньки. Та що там – любимі усіма нами. З такими просвітленими душами й дитинними поглядами, що так би й пригортав би їх до серця, як малих. Вони такі говоруни, так хочуть розповідати про ті дні, як Дмитро Харитонович Козлюк із Некрашів. А декотрі такі мовчуни, коли слухають, як щебечуть біля них їхні дружини.  А є ще справжні козаки – сповнені почуття гумору і по-молодецькому хвацькі, як Володимир Дмитрович Максимчук із Ганнополя. Або як красень Анатолій Олександрович Олександрович із Федорівки. Прекрасні жінки, як Олена Олександрівна Костюченко з Рудні чи Марія Титівна Когут із Видибора. Такі енергійні й наполегливі, як наші ветерани-черняхівці: хай і з паличками, але таки приходять у кабінет до свого Івана Івановича Долженка, і не тільки на 9 травня. Та всі вони. Такі різні і такі однакові в своїй духовній красі поборювання нацистського зла. Так щиро вдячні за увагу, за солодощі від народного Депутата України Павла Дзюблика, які ми привезли їм разом із депутатом районної ради Анатолієм Мельниченком.

Сонця і спокою їм у кожний їхній день. І щоб кожен день був довгим і не летів скажено.