Моя Житомирщина

Ще зовсім недавно люди старшого покоління  докоряли молоді:  «Немає у вас, хлопці, патріотизму. Нічого святого – думаєте лише про гульки та  дівчат». Та російська агресія  проти України  на  сході показала: наші двадцятирічні  найпатріотичніші, найсвятіші та найкращі. Незважаючи на  свої юні роки, стали на захист рідної землі.

Сьогодні моя розмова з одним із них. Він стрункий  і впевнений у собі, з приємними рисами обличчя. Це Роман Шуу. Народився  1990 року. Молодий воїн. Воїн –кіборг.

• Романе, чи повинні, на твою думку, наші молоді хлопці підтримувати рідну

державу  та свою армію?

• Людина, яка любить Батьківщину, – патріот. Але є різні патріоти: одні сидять вдома і смакують борщем із пампушками,  інші захищають свою Вітчизну під нескінченними обстрілами «Градів». Справжні патріоти повинні боронити свою землю від агресора.  Тільки разом зможемо загасити вогонь, принесений лихим сусідом.

• Яким було твоє життя до служби в Збройних силах України?

• Народився я на Черняхівщині, в Ксаверівці, але пізніше моя сімя переїхала жити в село Андріївку. Після закінчення школи  вступив до Житомирського ВПУ№5. Там освоїв професію муляра. Влаштувався на роботу в будівельну фірму    Житомира, яка працювала на київських об’єктах. Звідти й  був призваний на строкову службу, яка  проходила у Волинській області. Після демобілізації  2010 року повернувся до мирної праці у свою будівельну бригаду. Коли на сході України почалася неоголошена війна, я був призваний по мобілізації Черняхівським  районним військовим комісаріатом. Ішов 2014 рік , була перша хвиля мобілізації. Ми тоді ще не зовсім розуміли, що на  нас чекає. Призваний  я був до лав 95-ї аеромобільної бригади. Після кількох тижнів перепідготовки  у складі новоствореного підрозділу відправився до східних рубежів України. Мені з моїми побратимами довелося пройти тяжкий шлях від Добропілля до Слов’янська та  Донецька. Найгарячіше було,  звичайно, в боях за аеропорт. По нас  били «Гради», «Смерчі» та інші види ворожої   артилерії , але ми трималися.  Одного разу при розвантажуванні  боєприпасів я був травмований. Довелося робити операцію. Після реабілітації  знову повернувся у свій рідний  підрозділ  на передову. 8 березня  2015 року був демобілізований. Такий собі гарний подаруночок зробив рідній матусі.

• Розкажи про своїх друзів-побратимів, з якими захищав Україну.

• Усі вони різні за характерами, уподобаннями,  професіями. Кожен  бачить своє життя по-своєму. Але всі вони справжні патріоти , справжні українці. Побачивши, що на їхню землю зазіхає ворог, взялися за зброю. На їхню долю   випали перші найтяжчі бої . Хлопці вкотре довели: українці є героями, а Україна –     героїчна країна. Важко лише втрачати своїх товаришів. Сьогодні я хочу  низько           схилити голову  перед рідними , батьками й дружинами та дітьми  хлопців, які  віддали життя за перемогу

• Зараз ти знову у військовій формі. Чому?

• Повернувшись до мирного життя, я знову ж таки пішов працювати в свою будівельну бригаду. Вдома мене чекала моя кохана дівчина Ніна. Ми одружилися. Виховуємо донечку Божену. Я щасливий. Але мене ніколи не полишала думка про те, що там, на передовій, залишилися мої друзі. Зайшовши одного разу до військкомату, я дізнався , що проходить набір на    службу за контрактом до Збройних сил України. Ознайомившись з умовами контракту, я прийняв остаточне рішення: по-перше, буду займатися улюбленою справою, а по-друге , матиму достойне матеріальне забезпечення та заробітну плату. Тож 14 квітня я підписав контракт. Зараз   проходжу службу у своїй рідній 95-ій аеромобільній бригаді.

• Що скажеш  підростаючому поколінню?

• Сьогодні ми повинні зробити все, щоб наші батьки, наші діти жили на мирній землі. Я впевнений, що мир настане. Але для цього потрібно ще поборотися. Молоді українці, як і їхні діди-прадіди, мають стати на захист рідної землі.

• Дякую тобі за щиру розмову. Нехай завжди щастить.

Інтерв’ю провів Віктор Іваницький, військовий комісар Черняхівського районного військового комісаріату, підполковник