Моя Житомирщина

Героями наших публікацій є звичайні  солдати, яким  ще так  багато треба встигнути в житті. Відкриті, світлі, усміхнені очі воїнів ніби говорять про те, чого варте життя, і  що таке любов до України. Мій сьогоднішній співрозмовник – наш земляк, житель  Видибора  Петро Філіпенко.

• Петре, розкажи про себе, про своє життя.
• Народився я у Видиборі 1985 року. Там же закінчив школу. Був призваний до лав Збройних сил України. Служив із 2003 по 2005 рік у Харківській області. Працював у службі безпеки житомирського магазину «Фуршет. У березні 2014 був призваний по мобілізації. Нині служу в Збройних силах України за контрактом.
• Декілька слів про службу в АТО.
• Коли одягав військову форму, у реальність того, що відбувається, якось не вірилося. Здавалося, що війна на Сході – прикра помилка, тож ось – ось закінчиться. Але на війні як на війні: всі розуміли, що потрібно достойно витримати всі складнощі польового життя, інакше перемоги не бачити. А взагалі,  про  війну розповідати ще не готовий. Все пережите –  в серці, в душі. Я навіть своє фото не дав у школу, щоб повісили на стенд. Вважаю, що є хлопці, які зробили більше в справі захисту Вітчизни.
• Як тепер проходить  твоя служба?
• Служу в 95-й окремій аеромобільній бригаді в Житомирі. Ми всі стали однією сім’єю. Разом мріємо про мир, якого хочеться для України більше за життя. Усі хлопці – герої, хоча вони себе такими не вважають. Ще напередодні війни я не вірив, що серед нас є такі люди, які готові триматись до останнього набою, щоб захистити  рідну землю. Дивлячись на своїх товаришів, знаю точно:  Україну є кому захистити. І якщо виникне така потреба, – я готовий все кинути і знову їхати на Донбас.
• Що робити нам, українцям, щоб перемогти ворога і побудувати сильну, самостійну державу?
• Важливою є підготовка молоді до захисту Вітчизни. Майбутніх захисників потрібно готувати ще в школі. Для справжнього чоловіка немає, мабуть, почеснішого, але водночас такого нелегкого хліба, як хліб військового. Професію військового суспільство повинне шанувати, адже солдати  у найважчі часи першими стають на захист рідної землі.
• Що означає для тебе слово «патріотизм»?
• У нас немало « патріотів», котрі за чаркою голосно вигукують: «Слава Україні! Героям Слава!», а коли приходить повістка, шукають способи «відкосити». Для багатьох патріотизм обмежується відрахуванням від зарплатні 1,5% на потреби армії та синьо – жовтою стрічкою на ремені. Патріотизм може бути або щирим, або «про людське око». Гірше,  коли з метою власної вигоди або через примус.

Ось такий він,  Петро Філіпенко, – мовчазний, серйозний, скромний. Жодного слова не сказав  про те, що пішов  захищати Україну в перших лавах  і без примусу, про те, як  в бою  за  Слов’янськ був  тяжко поранений (став першим пораненим серед наших хлопців, що воювали на сході). Після лікування й реабілітації  Петро не демобілізувався, а залишився в строю захисників – він підписав контракт на службу в ЗСУ та  продовжує її в своїй рідній  95-й окремій аеромобільній бригаді.

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни  молодший сержант Збройних сил України Петро Михайлович Філіпенко нагороджений Орденом  3 ступеня «За мужність». Повірте, що такими орденами нагороджуються мужні, сміливі, достойні. І такими  хлопцями гордиться наша черняхівська земля.

Інтерв’ю провів Віктор Іваницький, військовий комісар Черняхівського районного військового комісаріату, підполковник