Моя Житомирщина

В Україні тривають освітні реформи, які ведуть за собою значні зміни. Одна з них  стосується реорганізації шкіл, у яких кількість дітей менша, ніж  двадцять п’ять. До розряду таких  потрапила й Великогорбашівська школа. Факт неприємний, але цілком логічний: якість знань, отриманих у таких малесеньких школах, де відсутні азарт конкуренції між учнями, відповідна навчально-технічна база та у багатьох випадках кадрові чинники, м’яко кажучи, бажає бути кращою. Не кажу вже про фінансово-економічну доцільність утримання таких загальноосвітніх навчальних закладів. Існування опорних шкіл, де навчатимуться в якісних умовах діти з багатьох населених пунктів, – це, як на мене, вихід із ситуації й  найближча перспектива. Саме вихід, а не привід для варварства.Таки справжнім варварством вважаю те, що зробили з приміщенням Великогорбашівської школи. Діти тут найближчим часом уже не навчатимуться, але навіщо ж плюндрувати приміщення: вирізати батареї й труби опалення, перекидати залишки меблів, намагатися вийняти  деякі вікна (навіть не пластикові)?

Ці факти варварства помітили місцеві жителі й зателефонували  до правоохоронних органів, а також повідомили про них мене як депутата районної ради. Як виявилося, це розпорядився зробити начальник відділу освіти Черняхівської райдержадміністрації Григорій Федорович Сташенко. Він цього не приховував і повідомив, що зрізані батареї встановлять в інших школах району, як і два опалювальні котли, які мали забрати зі школи пізніше. А як же тоді приміщення Великогорбашівської школи? Як воно переживе холодні зими? Невже не шкода потрачених на нього коштів і зусиль освітян, які плекали кожен його квадратний сантиметр власними руками, готуючи щоразу до нового навчального року?

Великогорбашівський сільський голова Ігор Васильович Ремез каже, що разом із депутатами планували розмістити в приміщенні школи кілька сімей учасників АТО, які не мають власного житла. Непереливки їм було би тут з родинами й малими дітьми  узимку без батарей і котлів.

Відео телеканалу “Правда Тут”

Усе вищесказане – про загальнолюдський бік справи. А є ще й інший: закрити Великогорбашівську школу мала сесія районної ради, яка ще не відбулася. Пізніше приміщення навчального закладу мала б узяти на свій баланс місцева сільська рада. Тож правоохоронці відкрили по цій справі кримінальне провадження. Григорій же Федорович Сташенко пообіцяв, що батареї опалення будуть встановлені в приміщенні Великогорбашівської школи назад. Знаючи Григорія Федоровича як серйозну й порядну людину, впевнений, що так воно й буде. І все це пишу не для бравади й хизування: хочу, щоб інші не робили подібних помилок. А ще радію: громадянське суспільство зміцнює свої позиції, адже справа набула розголосу саме завдяки простим жителям Великої Горбаші, які переймаються, як бачите, не лише проблемами власних родин.

Анатолій Мельниченко

2 коментарі to “Велика Горбаша: турбота про майно – ознака свідомої громади”