Моя Житомирщина

Час від часу життєві дороги  приводять до довгожителів, які, пройшовши майже століття, не розгубили оптимізму, блиску очей і посмішок на обличчях. До людей, у яких можна навчитися найзатребуванішої науки у всі часи й на усіх континентах – науки життя й мудрості.

Хвилювання й гордість наповнюють серце, коли чуєш слово «Браженка», бо саме тут, у чудовому, мальовничому куточку, проживають хороші, працьовиті й щирі люди, завдяки яким й існує село. Вони були, є й будуть гордістю села, його надією і опорою.

Окрасою Браженки, її славою є Марія Василівна Зубрицька. Незважаючи на поважний вік, має гострий розум та світлу пам’ять.

– Усе пам’ятаю, – каже жінка. Інколи заплющу очі – і все життя як на долоні. Усього було: і доброго, і поганого.

Народилася Марія Василівна 8 серпня 1926 року в сільській родині. Була найстаршою дитиною в сім’ї. Жила родина бідно, але дружно.

Роки дитинства Марії затягнули чорні хмари голодомору й воєнного лихоліття. Особливо глибоку рану в душі юної поліської дівчини залишила Друга світова війна. Згадує ті роки Марія Василівна, а на очі навертається сльоза. Пам’ятає, як жили в землянці, бо хату було зруйновано під час німецького обстрілу… Не повернувся з фронту батько… Але попри все потрібно було виживати, тому довелося  працювати, щоб допомагати матері утримувати сім’ю.

Спочатку працювала в сільській раді посильною, згодом у місцевій початковій школі техпрацівником. Допомагала вчителю школи вести домашнє господарство, за що та платила Марії й навчала її грамоти. То були веселі роки шкільної праці, тому що Марія Василівна любила спілкуватися з дітьми. «Якби життя склалося по-іншому, то, напевно, стала би вчителькою», – посміхнулася старенька й продовжила свою розповідь.

Після школи пішла працювати до колгоспу у хмельову бригаду. Там і зустріла своє кохання. Вийшла заміж, і почалося щасливе сімейне життя. Та горе, що налетіло чорним круком на тендітні плечі молодої жінки, зруйнувало сімейний затишок Марії. В одну мить жінка втратила чоловіка й маленького синочка.

Минув час, а очі Марії Василівни й зараз затуманюють сльози, коли вона згадує про все, що довелося пережити. Довелося давати собі раду самій, тому порятунок жінка знайшла в роботі, пішовши на колгоспну ферму працювати дояркою, адже потрібно було збудувати домівку й виростити доньку.

Працювала Марія Василівна добросовісно і завзято, за що була нагороджена медаллю «Ветеран праці» у 1981 році, а в 1986 році орденом «Знак пошани» та багатьма ювілейними медалями. На даний час бабця Марія на заслуженому відпочинку, їздить постійно до церкви, перечитує Біблію. А найбільшою втіхою для неї є спілкування з онуками та правнучкою.

Мабуть, немає на землі справи, яка не по силі цій бабусі. Лише одному не навчилася навіть у такому поважному віці – жити власними інтересами, адже про себе завжди думала в останню чергу.

Щоб поспілкуватись із довгожителькою, навчитись життєвої мудрості, а також привітати ювілярку із 90-літтям завітали до господи іменинниці заступник голови Черняхівської районної ради Володимир Троценко, начальник агропромислового розвитку райдержадміністрації Петро Трохименко, сільський голова…, аматори районного будинку культури тріо «Мак» та  Денисов.. Такі візити до поважних жителів Черняхівщини очільники влади прагнуть зробити традиційними, щоб у суєті щоденній не розгубити досвід поколінь і перейняти те найкраще, що часто ми не помічаємо.

Представники влади у районі привітали Марію Василівну Зубрицьку грамотою райдержадміністрації та районної ради за багаторічну сумлінну працю в галузі сільського господарства, значний особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу району та з нагоди 90-річчя від дня народження, а також квітами та подарунками.

Сільський голова також подякувала іменинниці за великий особистий внесок у розвиток рідного села. «Ви великий оптиміст. Взірець моральних якостей. Принципова і справедлива людина. Тверезо і ясно оцінюєте всі життєві ситуації, що треба запозичувати у Вас молодшому поколінню. Ви живете на радість своїм рідним, близьким, і моє побажання – аби і століття Ваше було таким же плідним на щоденні справи, турботи, позитивні емоції», – говорила на адресу іменинниці сільський голова.

Ювілярка подякувала за вітання гостям та поділилася спогадами про прожиті роки, які завжди були осяяні святою вірою в Господа та в щасливе майбутнє України.

То ж нехай пані Марію береже Господь і надалі, аби було кому розповісти для нащадків, як потрібно по правді жити і вміти любити життя.