Моя Житомирщина

Книга, як незгасимий  вогонь, освітлює людству шлях. Його полум’я –  у руках бібліотекарів. Щоб побачити, чим живуть  бібліотеки сьогодні, я вирушила у Великогорбашівську  сільську бібліотеку, де вже одинадцятий рік працює Ольга Іполитівна Дорошенко.

Народилася вона в Могилеві – Подільському.  Батько пані Ольги був  знаним будівельником, постійно їздив  Україною, разом із  ним завжди була родина.

Мати моєї співрозмовниці була румункою, дуже красивою жінкою. Вона приїхала в Радянський Союз, навчалася в медичному інституті.

Пані Ольга  росла, як усі  дівчата. Мріяла бути і кондитером, і слідчим. Навіть вступила в Києві на юридичний факультет . Але мама побоялася відпускати її одну у велике місто.

На Черняхівщину Ольгу забрала тітка Галя. Тут дівчина закінчила 10 класів. Була здібною ученицею, вчилася в дружному класі. Донині зустрічаються  щороку.

Мала  дитячі захоплення-вишивання, читання і креслення.

Після школи десять років працювала в електроцеху оператором на пошті. Рано вийшла заміж, народилося двоє діток. Але шлюб виявився невдалим.

Потім зустріла  Валерія  Адамовича. Це було її справжнє кохання. Одружилися. У них народилося двоє діток.

Пані Ольга працювала  в гастрономі продавчинею. Сумлінно виконувала свою роботу, бо ще зі школи звикла, щоб усе було на відмінно. Доводилося  тягати важкі ящики. Підірвала здоров’я, змушена була покинути роботу. Довгий час хворіла. Понад п’ять років була вдома. Дуже хотіла працювати. Їй запропонували роботу у сільській бібліотеці. І Ольга Іполитівна погодилася.

Коли вперше прийшла на роботу, було важко й страшно: не мала ні спеціальної освіти, ні досвіду. «Я навіть не знала, як потрібно розставляти книжковий фонд. І донині вдячна працівникам районної бібліотеки, що допомагали мені тоді  та й зараз теж підтримують  порадами», – каже  пані Ольга. Ділиться першим правилом бібліотекаря: книжки розставляються зліва направо.

Через 3 місяці її роботи в її бібліотеці вже проходив перший семінар. Впоралася. Досвід прийшов  із роками. Бідкається, що зараз мало читачів у бібліотеці, багато застарілої літератури, немає нових надходжень. Але пані Ольга старається – вишуковує все, що треба для роботи.  Знає смаки читачів. Уміє порадити й підказати.

В її житті завжди  була книга. «Колись  була домашня  бібліотека, її починав створювати мій батько, вона збереглася до сьогодні». Жінці подобається творчість Панаса Мирного,Олександра Купріна,твори Оноре де Бальзака і Віктора Гюго, а творчість Пушкіна і Лермонтова для неї взагалі поза конкуренцією. Жінка каже, що перед тим, як порекомендувати книгу читачеві, варто її самому прочитати.

У  роботу вкладає всю душу. Каже, що це  її покликання.

У вільний  час жінка вишиває хрестиком. Колись вишивала більше:  і серветки, і светри в’язала на замовлення. Майже всі свої роботи  роздарувала рідним і друзям. Вишитий нею рушник є у Верховній Раді України: подарувала його Володимиру Литвину, коли той приїздив   із робочим візитом  на Черняхівщину.

Ольгу Іполитівну шанують у селі ще й за те, що гарна господиня, любляча дружина, мама 4 дітей: двох синів і двох доньок. Тішиться двома внучками. Все було б добре, якби не ця війна: її наймолодший син служить за контрактом в зоні АТО ще з початку антитерористичної операції. Наразі він вдома у відпустці. Материнське серце завжди хвилюється за сина. Мріє, щоб закінчилася війна.

З нагоди професійного свята вітаємо Ольгу Іполитівну і всіх бібліотекарів району, бажаємо творчості, натхнення, щастя й добробуту.