Моя Житомирщина

У нашій Черняхівській школі працюють герої Чорнобиля, хоча вони себе такими і не вважають: скромні і своїм героїзмом не хизуються, більше того – говорять про Чорнобиль мало. Це Володимир Володимирович Мельничук і Валерій Федорович Пампуха – ліквідатори аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Нині вони забезпечують комфорт, тепло і справність усього, що є у будівлях нашої Черняхівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – Володимир Володимирович трудиться працівником із обслуговування адмінприміщень, а Валерій Федорович – оператором – кочегаром котельні.

Володимир Мельничук у Чорнобилі працював із 27 червня  по 24 листопада 1986 – майже півроку. Був у військовій частині 43187,  у селі Димерка, де  закінчувалася огороджена дротом 30-кілометрова зона. Посвідчення водія залишилося вдома, тому близько двох місяців їздив будувати вертолітну площадку, де підіймався вантаж – свинець – і перевозився до Чорнобиля. А там уже був із 11 по 25 листопада, тобто 14 днів. А в Прип’яті  – із 7 по 10 серпня, адже  більше не дозволялося. Займався прокладанням доріг у Прип’яті.

Запам’яталося Володимирові Володимировичу, як почалися морози, а вони не закінчили споруджувати будиночки, у яких повинні були жити. І отак прокидаються, – а на вусах іній, на бровах, на віях – усюди. Палили дрова в залізній бочці з-під мастила, бігали грітися. Потім добудували вже – веселіше стало.

Володимирові Володимировичу не  хотілося б, звичайно, щоб іще один такий Чорнобиль був. Гіркі спогади у нашого героя. Каже, що сумнівалися, чи  доживуть до цієї, 30-ї, річниці. Хоча й песимістом цю людину не назвеш. Переконаний, що із атомом треба бути обережними.

Валерій Пампуха трудився у шахтах на Донбасі, звідти і потрапив до Чорнобиля, де пропрацював із 17 жовтня  по 26 грудня 1986 року. На ЧАЕС займався дезактивацією ґрунтів: знімав 30-сантиметровий шар землі навколо четвертого енергоблока. У Прип’яті займався прибиранням балконів, на які доводилося потрапляти через пожежні драбини, оскільки до квартир заходити не дозволялося, бо вони  були опечатані. Далі все вивозили на смітник, аби мародери не розносили по всій країні. На той момент найбільше вразило його те, як між 3-м і 4-м енергоблоками  вивісили прапор  на 7 листопада. Знайшлося двоє добровольців, які  полізли вивішувати знамено на трубу. Один із них загинув на місці, а інший – по дорозі в госпіталь. Тяжкі спогади залишив Чорнобиль, але Валерій Федорович спілкується зі своїми товаришами-ліквідаторами. Шкодує, що багатьох уже немає на цьому світі.

Володимир Володимирович розповідає, що минулого року лідер черняхівських ліквідаторів – чорнобильців  Олександр Васильович Данилко разом із народним депутатом України Павлом Володимировичем Дзюбликом організовували поїздку до Чорнобиля. Побратими – чорнобильці спілкувалися між собою цілий день. Згадували, як усе було, із сумом говорили про колег, які вже відійшли у засвіти.

На екскурсії побачили техніку, яка брала участь у тих подіях; пожежну частину, де тепер музей, меморіал чорнобильцям, алею пам’яті, таблички із назвами сіл, яких уже давно немає.

Вони розповідають – а я ніби насправді бачу все це. І це мене надзвичайно хвилює, адже історія ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції – це цілий період у житті України і дуже значна частина життя і Володимира Володимировича, і Валерія Федоровича, і всіх тих, хто врятував тоді світ від атомного лиха.

Наші герої за ці тридцять років після аварії на Чорнобильській АЕС навчилися цінувати життя, насолоджуватися кожною його хвилиною, любити й поважати рідних, друзів та близьких, робити все, щоб їм жилося краще.

Ми дякуємо цим мужнім чоловікам  за сміливість і саможертовність, за їхні добрі серця і за той затишок, який вони створюють нам у рідній школі.