Моя Житомирщина

Володимир  Кудрявцев народився 5 вересня 1994 року в Жадьках  у багатодітній родині. Добре вчився. Усі знають цю сім’ю як порядних і чесних, трудолюбивих людей. Усі семеро дітей із мамою Світланою та татом Миколою змалечку вчилися поважати односельців, працювати в полі та допомагати по господарству.

У Володі в школі було дуже багато друзів, він не вмів ображатися, був веселий і товариський. Однокласники його звали Кудриком. З цим позивним його запам’ятали побратими…

Кудрик міг умить підняти настрій засмученим друзям, додати їм енергії, налаштувати на роботу і боротьбу. Про це говорили на похороні його побратими. Вони плакали.ш

Коли  2015 року поїхав на схід,  –  нікому не сказав. Самостійно прийняв рішення. Було йому тоді вже 22 роки,  мав дружину Олену і маленького сина. Пішов захищати Україну добровольцем, воював у добровольчому батальйоні. Згодом став контрактником 93-ї окремої механізованої бригади – кулеметником. Був сонячним променем для своїх побратимів.

Їх батальйон стояв на околицях села Піски, це завжди була найбільш небезпечна позиція. Ворог бив удень і вночі. Були шалені втрати, виспатись було ніколи: весь час під прицілом інтервентів із Росії.  Проти них  воювали кадрові російські офіцери, їх розмови добре були чутні по рації. Найбільше посилювалися обстріли під ранок, друзі кулеметники завжди прикривали в бою. Хлопці з позивними Зелений і Фломастер розповідають, що Кудрик поводився мужньо, відчайдушно та сміливо під шквалрм вогню на полі бою.

Коли підходили вночі диверсійні групи, не бачили, звідки небезпека, – хлопці відстрілювалися  наосліп. А в хвилини короткого відпочинку брали до рук гітари і співали свої улюблені пісні.

Командир роти  Олександр Сак охарактеризував Володю Кудрявцева так: «Добре володів зброєю, чітко виконував завдання командира, без зайвих розмов, справно вираховував вогневі точки противника. У найскладніших ситуаціях не падав духом. Не раз попадаючи під сильний кулеметний обстріл, витягав із поля бою поранених, евакуйовував поранених товаришів. Їхня бойова машина була наскрізь простріляна.

По їхній позиції часто стріляли снайпери. Володя завжди міг проскочити крізь вогонь, казав що йому щастить у цьому».

У грудні 2015 року комбат дав йому відпустку на 10 днів. Володимир приїздив додому провідати рідних. Обіцяв повернутися на новорічно-різдвяні свята.

Загинув у селі Піски Ясинуватського району Донецької області, віддавши своє молоде життя за мирне небо над нами.

Залишилися у вічному горі батьки, брати й сестри, дружина Олена і маленький син Єгор.

 Людмила СОВСІМОВА