Моя Житомирщина

Світлій пам’яті борців за справедливість: хороброму офіцерові-вогнеборцю Петру Антоновичу Рафальському та сміливому журналістові Вікторові Йосиповичу Малаховському присвячується. Вони боролися за правду і справедливість у минулому, а тому житимуть у наших серцях завжди.

Останнім масовим заходом, який приймала зала районного Будинку культури в кінці 1986 року (а саме 06. 12. 1986 р.)  була районна комсомольська конференція. Та вже й 6 грудня в день роботи конференції на більшості кімнат були пломби держпожежнагляду, а відразу ж після конференції залу знову опломбували. Цього дня пожежні пішли на компроміс, інакше конференція була б десь – інде.

Отже, наша гордість, окраса Черняхова  –  районний будинок культури офіційно не працював із 12 листопада 1986 року. З великою долею ймовірності, що повноцінно він не функціонував майже до середини 1987 року, до моменту часткового усунення експлуатаційних недоліків, про які мова піде далі. Достовірно відомо, що в момент опублікування Віктора Малаховським своєї статті «Пам’ятник байдужості» в газеті «Нове життя» за 10 лютого 1987 року він не діяв точно, бо саме на цьому факті акцентується увага автором публікації. Те,що автор обрав назву для статті «Пам’ятник байдужості», говорить про те, що РБК став немов мертвою, неживою спорудою.

Мою увагу також привернув інший цікавий документ, який датується саме 12 листопада 1986 року. Цитую:

«Я, начальник відділу пожежної охорони управління внутрішніх справ Житомирського облвиконкому, полковник внутрішньої служби Чумак, розглянувши матеріали про протипожежний стан Будинку культури на 600 місць, установив, що в порушення постанов Ради Міністрів СРСР від 23. 01. 1981 р. № 105, УРСР від 12. 03. 1981 р. № 125 «Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» без підпису акту державної приймальної комісії представником пожежної охорони був зданий в експлуатацію Черняхівський будинок культури, в якому було не виконано ряд протипожежних заходів, передбачених проектно-кошторисною документацією. А саме: не зроблено герметизацію побудованих пожежних водойм, у наслідок чого воду вони не тримають і Будинок культури не забезпечено нею для пожежогасіння; не закінчено наладку автоматичної системи пожежогасіння і монтаж аварійного освітлення; не зроблено глибокого просочення дерев’яних конструкцій робочих галерей і колосників сцени; не змонтована система автоматичного вимикання резервного електроживлення…»

«Указані недоліки не ліквідовані до цього часу …

З метою збереження соціалістичної власності від знищення вогнем, керуючись пунктом 8 Положення  про державний пожежний нагляд в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1977 р. № 115, ухвалив: подальшу експлуатацію Будинку культури на 600 місць припинити з 12 листопада 1986 року».

Самі бачите скільки всього в той час не було зроблено, з того що вимагало чинне законодавство  для запуску в експлуатацію та безпечного для життя громадян та здоров’я масового користування закладом культури, такого як наша гордість –  Черняхівський РБК.

Цей документ тоді зовсім не став, як кажуть, снігом на голову серед сонячної днини для працівників культури. Паперова тяганина черняхівців з будівельниками, причетними до спорудження Будинку культури, своїми коренями сягає в далекий вже 1981 рік. Ще 8 травня 1981 року датовано «першу ластівку» – приписання виконробові БМУ «Житомиржитлобуд – 4» тов. Афанасенку. Інспекція держпожнагляду Черняхівського райвідділу внутрішніх справ пропонувала виконати ряд протипожежних заходів. Згаданий документ – один із серії підшитих паперів, які були підшиті в теку, що  зберігались у начальника інспекції держпожнагляду, майора внутрішньої служби П. А. Рафальського. Більшість пропонованих заходів виконана тоді не була. Незважаючи на це, у  серпні 1984 року в Черняхові було урочисто відкрито новий районний будинок культури.

Після цього наступним кроком було чергове обстеження новобудови і з’являється чергове приписання датоване 27 травня 1982 року, затим – 12 травня 1983 року, 14 листопада 1983 року, 10 червня 1984 року, 24 квітня 1984 року, 29 жовтня 1984 року, 4 квітня 1985 року. В останньому документі зокрема було записано: «Просити райвиконком, обласне управління культури вплинути на комбінат «Житомирпромбуд», управління капітального будівництва облвиконкому, щоб вони завершили роботи по будівництву системи автоматичного пожежогасіння, монтажу пожежної сигналізації та системи оповіщення».

Що правда райвиконоком, головою якого тоді був покійний Василь Любенок, певних заходів ужив. Так читаємо лист від 20 вересня 1984 року. Цитую: «Начальнику управління капітального будівництва облвиконкому тов. Віннику В. Г.. Виконком районної ради народних депутатів ставить Вас до відома, що в районному Будинку культури залишились невиконаними такі роботи: …закінчити обладнання системи пожежогасіння». 29 листопада 1984 року подібний лист був адресований В. Г. Віннику вже від завідуючого райвідділу культури С. П. Гарбарчука, де він зокрема заначає: «Залишились невиконаними такі роботи, – пише він, – система пожежогасіння. Просимо вас допомогти виконати вказане».

Листи, як ми бачимо тепер, не покликали в той час до дій відповідальних працівників обласного управління капітального будівництва.

Усі ми пам’ятаємо, скільки суботників та недільників організували черняхівців на спорудженні свого будинку культури, скільки уваги новобудові приділяли райком партії та райвиконком, а коли на решті прийшла пора закінчення будівництва, авторитетна державна комісія постала перед фактом: засоби протипожежної охорони, незважаючи на величезне за обсягом і часом листування, такі не виконані. Проте акт приймання будівництва підписали всі члени комісії, крім  начальника інспекції держпожнагляду П. А. Рафальського. Виходячи з чисто людських міркувань, зрозуміло, чого пішли на порушення члени комісії : дуже вже довго в той час чекали мешканці району на відкриття районного Будинку культури, справді титанічних зусиль коштувала будова всім до неї причетним.

Отже, приміщення прийняли, як уже згадувалося, без підпису в акті одного з членів комісії. Як згадують очевидці, комуністична верхівка нашого району (можливо, туди відносились і підписанти пасквіля на мене, бо як кажуть, на злодію і шапка горить) в той час звинуватила покійного Петра Антоновича в найтяжчих гріхах: він, мовляв, не був патріотом району, бажав зла черняхівцям, давили на нього авторитетом керівних крісел, натякали на невідповідність посаді, яку обіймав. Кількох безсонних ночей коштувала йому ця боротьба, підривала його здоров’я та виснажила вкінці кінців життєві сили та енергію. Та до честі Петра Антоновича він вийшов переможцем у ній, не покривив душею, до кінця тоді виконавши свій службовий обов’язок. Шкода, що його боротьба не принесла очікуваного в той момент результату. У книзі «Історія Черняхівщини: етапи становлення та сучасність» про нього, на жаль, майже не згадується.

А паперова тяганина із уведенням у дію приміщення не припинялась. З серпня 1985 року з райвиконкому знову направили лист на ім’я начальника капітального будівництва В. Г. Вінника, цитую: «У процесі експлуатації виявлено недоліки і упущення у виконанні будівельних та технологічних робіт, які в момент здачі не були виконані».

Хочу зробити наголос на дуже важливій деталі всієї епопеї з відкриттям РБК, майже все про що ідеться в процитованому листі, було таки виявлено при прийманні приміщення комісією, а на недоліки протипожежного характеру відверто і чесно вказував член приймальної комісії  Петро Рафальський. Через десять днів після цього народжується ще один лист В. Г. Віннику, цитую: «Виконком районної ради народних депутатів звертався до Вас неодноразово з питань ліквідації недоробок. Проте  до цих пір питання по суті не вирішується. Просимо вирішити таке: підлоги в підвальних  приміщеннях  виконати згідно з проектом, заякорити і обвалувати місткості для палива, виконати роботи по пожводоймищу згідно з вимогами» і. т. д..

Проте паперовий марафон бажаного ефекту не приніс. Нині будинок культури – не що інше, як пам’ятник байдужості відповідальних за його долю осіб. Відразу після закриття приміщення в райвиконкомі за участю голови райвиконкому В. Любенка та  першого секретаря райкому партії А. Залізка відбулася екстрена нарада  по невідкладній ліквідації недоробок. 26 листопада 1986 року в протоколі наради ми знаходимо прізвища тих, котрі брали в ній участь, персонально: головний інженер БМУ-4 Кокитько, представник управління капітального будівництва Дзензилевський,  колишній виконроб БМУ-4 Василишин, заступник голови райвиконкому Коваль, зав. відділом культури Гарбарчук, директор Будинку культури Гончаренко та ін. Чи брали участь в нараді Мартиненко і Прохоренко – питання риторичне?!

Було записано два десятки пунктів, які потребували негайного вирішення, без яких закладу було неможливо функціонувати. Після того пройшло два місяці, тобто майже пройшла вся зима, а  нічого так і не змінилось. Продовжувались висіти пломби держпожнагляду, черняхівців не пускали до зали. А доля будинку культури, незважаючи на авторитетні підписи цієї наради, знаходилась в руках директора РБК Г. М. Гончаренка та ще завідуючого райвідділом культури С. П. Гарбарчука.

Окрім єдиної комсомольської конференції, яка, як ми бачимо,  стала винятком з правил, усі великі урочисті заходи в період з листопада 1986 року по березень 1987 року проходили в районному кінотеатрі ім. ВЛКСМ, а це: «День відкритого листа» ( Н. Ж за 9 грудня 1986 р. №146(8199)), січнева конференція учителів, яка відбулась 7 січня 1987 року, теж в кінотеатрі ( Н. Ж. за 10 січня 1987 р. №4 (8218)), установча конференція ветеранів 14 лютого 1987 р. ( Н. Ж. за 17 лютого 1987 р. № 20 (8229)), засідання, присвячене Дню Радянської Армії, яке пройшло 20 лютого 1987 р. ( Н. Ж. за 21 лютого 1987 р. № 22 (8231)), наукова конференція – 24 лютого 1987 року. Виникає питання, якщо, як стверджує товариш Мартиненко, в цей час функціонував новий комфортний РБК, для чого всі заходи було проводити  в менш комфортному та менш придатному для масових зібрань кінотеатрі?!

Джерелом блогу є стаття “ПАМ ЯТНИК БАЙДУЖОСТІ”.  Автор публікації- кореспондент Черняхівської районної газети “Нове життя” (нині покійний) В. Малаховський.

Публікація датована 10. 02. 1987 р., № 17 (8226).

«ПАМ’ЯТНИК БАЙДУЖОСТІ», або хроніка відчайдушної боротьби представників держпожнагляду з будівельниками та іншими зацікавленими організаціями при будівництві та здачі в експлуатацію приміщення районного Будинку культури.

4 коментарі to “Міфи та правда про скандальне закриття Черняхівського будинку культури в 1986 році”