Моя Житомирщина

Мабуть, кожен маленький житель Черняхівщини хоча б раз бував у Кімнаті сміху в житомирському парку ім. Гагаріна. Та мало хто знає, що улюблений всіма малятами літак з’явився в Житомирі завдяки нашому землякові з Горбулева, екс-першому секретареві Житомирського міськкому КПУ МИКОЛІ ЯКОВЕНКУ.

Микола Яковенко: «На 26-му з’їзді КПРС маршал Скориков каже мені: «Я дарую тобі літак!». Я відповідаю: «Ми будемо на ньому літати навколо Житомира».

Ось уже кілька років поспіль точаться дискусії навколо літака, який стоїть у парку імені Гагаріна в Житомирі. Знаходяться деякі «винахідники», які відкрито заявляють про намір прибрати літак з парку через затрати і втрату літаком актуальності. У 2007 році, як повідомили в Житомирському міському управлінні культури, прийшов лист із Київського музею авіації, в якому було сказано, що цей літак потрібно передати у власність музею як унікальний об’єкт – особистий літак маршала Георгія Жукова. Цей літак був останнім, на якому літав маршал Жуков у ранзі міністра оборони СРСР. За деякими даними, в Житомир навіть приїжджала внучка Жукова, яка хотіла забрати дідусів літак, щоб поставити його десь у своїх володіннях.

Висувалися й інші версії приналежності літака. Найцікавіше розповів радист Станіслав Маньковський, що літав, за його словами, на цьому літаку. Він стверджує, що це особистий літак міністра оборони Андрія Гречка, і про літак через свого свата (!) Володимира Щербицького домовлявся перший голова обкому КПУ Василь Кавун.

Наш земляк журналіст Віктор Мельниченко свого часу зустрівся з людиною, завдяки якій Житомир має літак Ту-104-м. Адже це саме йому, житомирянину, уродженцю села Горбулів на Черняхівщині, в далекому 1981 році пообіцяли цей літак. Це перший секретар Житомирського міськкому КПУ в 1973-1988 роках Микола Микитович Яковенко.

– Миколо Микитовичу, відкрийте завісу таємниці літака в парку. Як він до нас потрапив? І кому, насправді, потрібно за це дякувати?

– Наш Ту-104-м – літак спеціального призначення, який обслуговував командування Міністерства оборони СРСР. У 80-х роках він, відпрацювавши свій ресурс, підлягав списанню.

У 1981-му році відбувся 26 з’їзд КПРС. У складі делегації депутатів від Житомирської області на 26-й з’їзд прибув Григорій Петрович Скориков – маршал авіації, з яким я був добре знайомий. У складі делегації був і я як перший секретар Житомирського міськкому партії. У період роботи з’їзду, в перерві між засіданнями, я попросив маршала Григорія Скорикова, як делегата, залишити пам’ять для житомирян. Поруч стояли покійні Віктор Олександрович Кременицький, Василь Михайлович Кавун, царство їм небесне. Вони мені кажуть: «Що ти випрошуєш? Чого ти ставиш маршала в незручне становище? І що ти просиш?». Я відповідаю: «Літак!». Кременицький і Кавун продовжують: «Знайшов, що просити…» А Григорій Петрович каже: «Яке питання може бути? Я дарую тобі, як колишньому авіатору, літак!». Я сприйняв це як жарт і відповідаю: «Це місту Житомиру. Ми будемо на ньому літати навколо Житомира».

Ось так поговорили, закінчився з’їзд. Минуло місяців два-три. Якось раз через приймальню мені повідомляють: «Миколо Микитовичу, вам телефонують із Міністерства оборони СРСР». Піднімаю трубку і чую: «Маршал Скориков Григорій Петрович. Привіт. Як життя проходить?». Я відповідаю: «Вашими молитвами». Він: «Ти просив літак у подарунок? Все, завтра з Астрахані вилітає Ту-104-м. Екіпаж – 7 осіб». Я був втішений і приємно здивований.

Думаю, зустріти треба ж літак. Я зателефонував генералу Георгію Юрійовичу Долганову, командувачу дивізією в Озерному, куди повинен сідати літак. А він мені: «Я вже знаю, отримав шифровку і хотів дзвонити тобі». Також я зателефонував директору культпросвітучилища [сучасне училище культури і мистецтв імені Івана Огієнка], щоб підготували красивих дівчат, хліб-сіль на рушнику – зустрічати цей літак. Зустріли красиво літак, екіпаж забрали, розписали культурну програму по місту. Вони були на таких підприємствах, як Меблевий комбінат, фабрика «Комсомолка», хімкомбінат, Льонокомбінат. Також вони побували в музеї Корольова, в Гідропарку, на виставі в театрі. Із вдячністю за цей подарунок – усім їм вручили гарні подарунки від житомирян.

Минув час – треба ж літак поставити десь. Прийняли рішення поставити його в Піонерському парку, який розташований праворуч від парку імені Гагаріна. Стало питання, як його перевезти, адже він великий. Генерал Долганов, полковник Петро Федорович Вішнік, Геннадій Миколайович Комков внесли пропозицію зняти крила, хвостове оперення. Залишилася, по суті, одна ракета на колесах. Проклали шлях: Озерне – вулиця Жуйка – Толстого – поворот на вулицю Першого травня – Кочерги. Ми з генералом Долгановим попередньо проїхали, переглянули весь шлях. Адже Георгій Юрійович відповідав за літак перед Скориковим. Щоб пройти через Бердичівську біля Музичної фабрики і біля Бульвару, піднімали тролейбусні дроти. Через них не можна було везти літак по Бердичівській.

– Поворот з Першого травня на Кочерги, до речі, теж невеликий за площею, і сама вулиця Кочерги досить вузька …

– Там проявили майстерність авіатори під керівництвом Долганова, Вішніка і Комкова. Ще був Олександр Кузьмич Кобзаренко. Вони проявили героїзм, зумівши провезти цей літак. По Бульвару пішли до Піонерського парку. Це був перший етап.

– І що ж робити з цим літаком? ..

– А ось це другий етап – як його задіяти. Прийняли рішення в літаку зробити дитячий кінотеатр. Там можна було показувати різні дитячі фільми, а за допомогою панелі приладів прищеплювати любов до льотної майстерності. На відкриття кінотеатру я запросив всіх членів бюро обкому партії.

– Така захоплююча передісторія і феєричне відкриття повинні передвіщати літаку щасливе майбутнє …

Безсумнівно, але, на жаль, вже через півроку літак обікрали. Вночі відкрили внизу люки, залізли і зняли багато приладів. Це могли зробити тільки фахівці.

– Без сумніву. В якому році це сталося?

– Десь у 1984-1985-му. Цей літак – історія розвитку нашої авіації. Він буде стояти сотні років, якщо за ним доглядати, чистити його, підфарбовувати.

Між іншим, у нас є ще один літак-винищувач Міг-17, подарований місту космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, який воював у 2-й повітряній армії, що звільняла Житомир. Цей літак знаходиться на спуску вулиці Черняховського, біля мосту. Ми колись там заклали парк 30-річчя Перемоги та поставили цей літак. Зараз його запустили, туди теж хтось заліз, в кабіну. До 65-річчя Перемоги можна було б відновити цей літак як пам’ять про авіаторів-винищувачів і реанімувати парк.

Перший секретар Житомирського міськкому КПУ в 1973-1988 роках Микола Микитович Яковенко

1 коментар to “Завдяки нашому землякові з Горбулева Житомир має легендарний літак”