Моя Житомирщина

Допомагати людям – надзвичайно благородна справа. А професія медика – найгуманніша. Саме медики дарують здоров’я людям, рятують від найрізноманітніших хвороб. Кажуть, що лікар – це посередник між людиною і Богом. І це дійсно правда.

Всім, скільки можеш, – допомагай-такого принципу у свої професійній діяльності дотримується лікар-травматолог Черняхівської ТМО Микола Яковишен.

Микола  Яковишен впродовж 30 років працює в Черняхівській районній лікарні лікарем – травматологом, рятує людей від різноманітних травм, переломів.

Мало хто знає, та з дитинства малий Миколка зовсім не мріяв бути лікарем, він завжди хотів стати  військовим . Але життя йому підказувало ,що потрібно обирати медичний фах. Якось так ставалось, що часто Миколі Івановичу  доводилося стикатися  з переломами. І він, будучи ще зовсім юним, вирішив, що хто як не він має рятувати людей. Його брат теж, до речі, лікар. Тому при виборі інституту вагань не було. Приїхав автобусом і побачив Вінницький медінститут. Тоді  ж і вирішив, що це, напевно, доля .

«Я вступив до Вінницького медінституту відразу після армії. Особливо тяжко мені давалася вища математика. Одного разу під час складання іспитів я заробив декілька двійок. Тоді викладач і не хотів їх ставити  і замість питань з математики поставив питання з фізики, яку я знав набагато краще. Я добре відповів, викладач поставив мені четвірку, що дало  змогу вступити до вишу.

Цей випадок Микола Яковишен називає щасливим. Він завдячує тому викладачу, який  розгледів у юнакові талант.

По закінченню навчання  Миколу Івановича направили на роботу у Черняхівську районну лікарню. З того часу пройшло вже довгих 30 років,а все здається ніби вчора.

Назавжди в пам’яті Миколи Яковишена закарбувався  випадок, коли він тільки-но розпочинав свою професійну діяльність. Одна пацієнтка після ДТП отримала дуже складну травму ноги, що в подальшому докорінно змінило її життя, залишивши жінку інвалідом. І цей випадок був одним із найперших та найскладніших.

Мій співрозмовник пригадує ще один випадок, коли була важка травма в дитини. Хлопчик помирав, медики намагалися надати допомогу, і раптом він відкриває очі і каже: «Лікарю, відпустіть мене, я бачу смерть!»

Яка б ситуація не була, лікарі не здаються, адже всі вони дають клятву Гіппократа, зобов’язуються зробити все можливе, аби повернути людям здоров’я .

У наш час все більше популярності набирає самолікування. Більшість бояться йти до лікарів, вдаються до народної медицини.

За словами Миколи Івановича, це шкодить перш за все тому, хто сам себе лікує, і шкідливе у випадках будь-якої гострої патології, яка чатує на людей.

З боку травматології переломи, вивихи, рани –у цих випадках самолікування недопустиме.

Микола Іванович Яковишен є ургентним фахівцем і, на жаль, одним на весь район. Тому графік у нього щільний. Часто буває так, що викликають серед ночі, у вихідний. І він нікому не відмовляє.

Відпочивати доводиться лише під час відпустки. І от тоді він їде на свою рідну Вінниччину . Коли таки  трапляється вільна хвилинка, любить слухати класику. Подобаються романтичні пісні. А ще любить гуляти лісом та збирати гриби. Також полюбляє читати фантастичну літературу.

Найважливішою подією в житі вважає зустріч із коханою дружиною Галиною ,з якою у мирі і злагоді виростили та виховали двоє дітей: доньку Таню та сина Валентина. До речі, він пішов по стопах батька, обрав медичний фах, наразі живе та працює лікарем-стоматологом у Полтаві. Тішить око любого дідуся півторарічна онука Катруся.

Наостанок мій співрозмовник побажав читачам  і всім людям взагалі у першу чергу здоров’я, любити свій край і Україну і поважати одне одного.

Ну а ми теж висловлюємо слова вдячності Миколі Івановичу Яковишену, Лікарю з великої літери. Бажаємо міцного здоров’я, дякуємо за сотні врятованих життів.