Моя Житомирщина

Остання колона, останній батальйон, останній БТР на Термезькому мосту стали символом закінчення Афганської війни. Вона розпочалась 25 грудня 1979 року і закінчилась 15 лютого 1989 року. Війна в Афганістані продовжувалась 3340 пекучих днів і холодних ночей. В цей період кожної доби гинув один і отримували поранення два вихідці з України. Біля 160 тисяч призваних з України, в тому числі з Черняхівського району біля 100 осіб. 15 лютого Указом Президента є днем вшанування учасників локальних війн на території інших держав.

    В районі створена Черняхівська районна громадська організація “Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів – інтернаціоналістів)” яка є районним осередком Української спілки ветеранів Афганістану і здійснює свою діяльність на підставі Статуту всеукраїнської організації.
Зареєстрована організація 22 березня 2001 року №24 районним управлінням юстиції. Голова районної спілки Жовтовський Леонід Євдокимович, заступник голови районної спілки Волинець В.С.
Основна мета діяльності організації, це консолідація та координація зусиль ветеранів війни, сімей загиблих, їх об’єднань у справі можливостей у забезпеченні захисту своїх політичних, економічних, соціальних прав, наданню медичної, оздоровчої, психологічної,моральної та матеріальної допомоги, у тому числі і для сприяння вирішенню житлових проблем,членам Спілки, в першу чергу інвалідам війни та сім’ям загиблих..

Не повернулося з війни – 4 наших земляки:

                                                                                                                     Рядовий

                                                                                                                     Най Володимир Антонович

(21.01.1964– 26.02.1984)

 Володимир Най народився 21 січня 1964 року. Після закінчення Івановицької середньої школи навчався в  технічному училищі №2, що в Житомирі. Одержав професію автокранівника і повернувся в рідне село. Працював на комбайні, любив село і колгоспну роботу.

         На його долю випав Афганістан, та не довгою була його служба. Це сталося 26 лютого 1984 року. Володимир їхав п’ятий в колоні за головною машиною, назустріч їхав “Урал” і на тросі тягнув підбитого “бетеера”. Вони зіткнулися з машиною Володі, і тут удар… Він помер через п’ятнадцять хвилин після аварії.

Захоронений Володимир Най в с. Окілок, Черняхівського району. Нагороджений медалями «Воїн інтернаціоналіст», «70 років Збройних сил СРСР», «Від вдячного афганського народу».

 Прапорщик

Корнійчук Андрій Петрович

(02.03.1959-02.10.1983)

Андрій Корнійчук народився в с. Бежів. Після закінчення школи, навчався в Головинському училищі №2.Здобув професію авто кранівника. Пізніше влаштувався на роботу в м. Запоріжжя.Став відмінним спортсменом, одержав перший розряд по боксу. Пройшов серйозну школу – службу в десантних військах.Після навчання в школі прапорщиків Андрій два роки, ризикуючи життям, виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані.                       Повертаючись з Кабула, Андрій побачив у засідці душманів. І вмить засліпило очі. Усвідомивши, що механік – водій уже мертвий, швидко сам сів за кермо бронетранспортера. Другий постріл потряс машину. Андрій відчув щось липке, ще встиг побачити порожній рукав… Його покидали сили, а душмани повзли до машини, замикаючи кільце. Назустріч йшла підмога, але Андрій її вже не бачив.

    Андрій Корнійчук нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно. Земляки увіковічили його пам’ять меморіальною дошкою.

Рядовий

  Чернецький Анатолій Васильович

                           (30.06.1961 -4.06.1981)

   Анатолій Чернецький народився 30 червня 1961 року в с. Троковичі. Навчався в місцевій школі, був активним учасником художньої самодіяльності. По закінченню школи працював контролером ВТК на заводі «Електровимірювач». У липні 1979 року був призваний на військову службу і, через півроку , з першими частинами увійшов до Афганістану.

   В будинку засіло біля п’ятдесяти душманів, бій продовжувався цілу добу. І коли операція закінчилась, хлопці стали відходити до БМП. На ній стояв бачок з водою. Хлопці побігли пити і тут черга з кулемета. Всі відскочили, залягли. Нікому нічого серйозного, а Анатолій був тяжко поранений. Коли перенесли його до БМП, він ще жив. Кликав хлопців з роти, сестричку свою, щось говорив незрозуміле. Невдовзі помер…

   Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Бойові побратими увіковічили його пам’ять меморіальною дошкою, яку встановили на Троковицькій школі.

Рядовий

                 Хмурич 

Петро Володимирович

(03.07.1967-31.03.1986)

Петро Хмурич народився в смт. Черняхів, закінчив десять класів, потім продовжив навчання в училищі №15 в м. Житомирі. Набув професію машиніста і шофера. Трудову діяльність розпочав у ПМК, що у Черняхові. Отримав повістку в армію, служив в м.Батумі, а потім його частину перевели до Афганістану.

   30 березня 1986 року за ним заїхав командир, довелось вантажити апаратуру в машину іншої частини. За кермом сидів молодий лейтенант, який віз бетонні плити до аеродрому. І по дорозі трапилось нещастя – машина перевернулась. Петро Хмурич був важко травмований і помер через день в госпіталі.

Працівники ПМК увіковічили пам’ять Петра Хмурича меморіальною дошкою, батьки передали фотографії і листи сина до музею .Пам’ять про нього і досі жива…

 Пам’ять! Гірка пам’ять війни.

Чимало літ минуло відтоді, як вийшли з Афганістану війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих і покалічених синів, а дружини та діти – своїх чоловіків та батьків.

Не могли не згадати працівники районної бібліотеки героїв, які поклали життя у тій страшній війні та тих, хто повернувся додому, переживши те жахіття. Юні черняхівці з цікавістю знайомляться з матеріалами про події тих часів. 

http://kniga-live.blogspot.com/

.