Моя Житомирщина

Так склалося, що Віталій у сім’ї був єдиним чоловіком, і вже з дитинства мама та старша сестра бачили в ньому чоловічу підтримку: намагався брати на себе важку роботу по господарству, хоч і був молодшим; завжди захищав сестру; на знак любові і поваги дарував мамі квіти. І виріс Віталій із справжнім чоловічим характером, не любив та уникав конфліктів, допомагав усім, хто потребував допомоги, піклувався про рідних, ніколи нічого ні в кого не просив, був самодостатнім. Дуже любив рідний край та природу: одним з улюблених занять влітку були походи до лісу по чорниці та гриби. Мабуть, тому після закінчення 9 класу Головинської середньої школи Віталій не поїхав зрідного села і вступив на навчання до Головинського професійно-технічного училища, отримав спеціальність «Машиніст-автодорожник». У 2003 році був призваний до лав української армії, потрапив у війська Міністерства внутрішніх справ. Службу проходив успортивній роті, ще вчився на кінолога, бо змалку любив тварин, особливо собак.

Після армії пов’язав свою долю з міліцією, закінчив школу міліції, працював у м. Києві в охороні столичного метро, далі – у Державній службі охорони банків. У житті Віталія був випадок нападу на банк і поранення.

У 2011 році в особистому житті сталася гарна подія – Віталій одружився. Сім’я переїхала ближче до рідного села Віталія і оселилася у районному центрі Черняхів. Через рік у сім’ї народився син Єгор. Дружина Леся згадує щасливі сімейні миті: як чоловік допомагав їй з маленьким сином, ніколи не розмежовував жіночу і чоловічу роботу, любив влаштовувати сімейні свята. Взагалі, Віталій був бажаним гостем на святах у родичів і багаточисленних друзів, бо всі любили його за щирість, доброту та щедрість, усі згадують його гостинність та приязність до людей.

Призваний до військової служби під час чергової мобілізації у зв’язку з подіями на сході України у березні 2014 року, Віталій, вірний присязі, без вагань став до лав захисників Вітчизни. У складі військової частини 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України був направлений у Донецьку область для участі в антитерористичній операції. Три місяці на передовій у проти-стоянні з ворогом, три місяці у хвилюванні, молитвах та чеканні вдома. Не дочекалися…

13 травня 2014 року на околиці с. Октябрське Слов’янського району Донецької області під час руху колона десантників, що супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блокпости, була обстріляна терористами із заздалегідь підготовленої засідки. Внаслідок годинного бою загинуло 6 військовослужбовців, серед них сержант, командир відділення Віталій Валентинович Рудий.

        Маленький Єгор з мамою нині проживають у місті Житомирі. Все було би добре, ось тільки чому так довго не приходить ТАТО?.. Зростай, хлопчику, щасливим, про це так мріяв твій ТАТУСЬ.

http://veterano.com.ua/