Моя Житомирщина

Їду ввечері на велосипеді додому. Не їду, полосу перешкод долаю… Вже навпомацки знаю, велосипедними шинами відчуваю кожну звивину дороги. Найперше – біля редакції не вскочити у яму, з якої вже невідомо коли, і невідомо хто зняв захисний люк. Для «страховки» там «дерево росте». Наші то всі знають. А одного разу взимку туди автомобіль з білоруськими номерами втрапив. Смішного було мало.
На повороті біля магазину Бондарчуків такі «напливи» асфальту з боків, як на морі розгойдує. Біля пошти треба пригальмувати, там є невеликі, але глибокі ямочки. В які дуже небезпечно втрапити. Далі – міст. Це особлива перешкода. Тут таке асфальтне покриття – краще б його зовсім не було. А на додаток – ще й стічні люки, забиті сміттям. Тому в дощ замощанам краще сидіти вдома: ні пройти, ні проїхати на велику, щоб не втрапити в калюжу – неможливо. А останнім часом до цього об’єкту екстріму додався ще один елемент – повна відсутність освітлення, починаючи від автозупинки. Орієнтацією слугують далекі вогні заправки. Жаль тільки, що дорога по Житомирській круто вгору піднімається, – світло закриває.
По вулиці Котовського, на якій живу, горить з десяток ліхтаарів. Самі почепили. Правда віднедавна один погас: чи то лампа перегоріла, чи інша причина. Тепер усі чекають, хто ж перший ініціативу проявить і відновить світло – депутат чи жителі будинків поряд. Та дорогу принаймні трохи видно. Тут інше. Щоб проїхати по вулиці, навіть вдень, треба бути віртуозом їзди на велосипеді. Яма на ямі. Коли востаннє тут грейдерувалося – вже й забули. А кожен «справжній господар» біля свого обійстя ще й камінців наклав, щоб занадто близько до огорожі не їздили, паркани не бруднили, травичку не витоптували. А хто й цілі гори сміття на вулицю виніс – хай полежить поки надумаюся вивезти. І зовсім всі забули, що дорога – то не приватна власність.
Ще пару метрів. – і я вдома. В ямку не втрапила, машини не обляпали, в купу чийогось сміття не вперлася, камінь під колесо не потрапив. Слава Богу!
От би нам вибори, та щомісяця – думаю. Можливо ще якийсь кандидат «виб’є» гроші на ремонт наших доріг, якими щодня курсують багатотонні … мільйони, навіть не гривень, – доларів. Із наших земель і кар’єрів. А то площу центральну мали заасфальтувати – не вийшло. А вибори ж нескоро.
От би нам вибори та щодня…Черняхів аж до ранку «палав» у вогнях. Покращення було б уже сьогодні. А на завтра його раптом не стало. Ліхтарі на стовпах по центральній і дуже жвавій черняхівській трасі горять якось кумедно: один загоряється, інший гасне. Мабуть, спеціальне реле якесь стоїть. А можливо, це для «зручності» жителям Коростенської, котрі під покровом ночі виносять на міжнародну трасу сміття із власних обійсть. І ганяють вранці собаки у футбол… використаними памперсами. А нам не соромно, хіба хтось бачив, що це я їх на дорогу викинула? Темно ж кругом. І це при тому, що вже другий рік на рахунках селищної ради лежать кошти, близько 100 тисяч гривень на реконструкцію вуличного освітлення. Не можемо їх реалізувати. То проекти не виготовлені, то підрядників не знайти.
А черняхівці терплячі (а може байдужі?!), вони почекають…
Тетяна Тарнавська

7 коментарів to “Тетяна Тарнавська: ЧЕРНЯХІВЦІ ТЕРПЛЯЧІ – ВОНИ ПОЧЕКАЮТЬ?”