17 Лютого, 2013 | 
Автор: 
До 100-річчя з дня народження великого українця Юліяна Мовчана
Юліан Мовчан народився 19 лютого 1913 року в заможній селянській родині в селі Зороків Черняхівського району на Житомирщині. Шкільну освіту здобував у Черняхівській школі та в школі ім. Тараса Шевченка на Мальованці в Житомирі. 
1930-го року, аби не бути примусово вивезеним на Сибір, Мовчан таємно тікає до Харкова – тодішньої столиці України. Тут в 1932-37 роках він працює штатним літературним працівником кількох українських газет, одночасно закінчивши вечірній відділ Українського комуністичного інституту журналістики. У Харкові Ю.Мовчан познайомився з українським поетом В.Сосюрою. Але переконавшись, що в тих умовах журналіст не може вільно й незалежно висловлювати свої погляди, він вирішує поступити до медичного інституту, який закінчує у Львові. Від 1943-го до 1949-го року Юліан Мовчан працював як лікар у різних шпиталях України, Словаччини та Австрії. Переселившись до США 1949 року, підтвердивши лікарський диплом, Ю.Мовчан працював як практикуючий лікар у штатах Нью-Джерсі та Огайо. Одночасно з лікарською практикою Ю.Мовчан активно займався літературною діяльністю. Крім понад 1900 його статей, розміщених в різних газетах та журналах, ним було видано ряд книг: «Як лікувати себе та інших в наглих випадках» (Мюнхен, 1946), «Що варто б знати» (Канада, 1966), «Записки лікаря» (Аргентина,1982), «Незабутнє і непрощенне» (Аргентина, 1982), «Мої подорожі навколо світу» (США,1985), «Збірка оповідань» (США, 1988).Доктор Юліан Мовчан був членом української та американської медичних асоціацій та членом об’єднання українських письменників у вигнанні «Слово». Його ім’я занесено в 24 енциклопедії-довідники різних країн світу, зокрема, до міжнародної книги «Хто є хто серед інтелектуалів». Помер Юліан Мовчан 6 січня 2001 року в Детройті і похований на українському цвинтарі в Баунд-Бруці поблизу Нью-Йорка.
Час не послабив актуальності статей Юліяна Мовчана про Україну та українське життя. Невдовзі в одному з житомирських видавництв вийде однотомник творів Юліяна Мовчана.
Олександр БАТАНОВ,
педагог, племінник Юліяна Мовчана,
Житомир
Розміщено в категорії Новини
(2 голосів, середнє: 4,50 з 5)
Завантаження...
Чудова публікація чи не так,завдячуючи пану Олександру, модератору статті,адміністрації сайту ми маєм нагоду отримати задоволення та дуже цінну для нас як історичну так й іншу інформацію, котра як пожива для нашого національного духу , повітря для української душі є життєвонеобхідною, важливою та вельми корисною. Чому я вважаю за необхідне розмірковувати саме так , а не як інакше? На своє запитання відповім також риторично та питально: “ЧОМУ ВІН БУВ ВИМУШЕНИЙ ВТІКАТИ ВІД КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ ТА ОТРИМАТИ ТАВРО ЗРАДНИКА БАТЬКІВЩИНИ”? Він світило науки визнаний цивілізованим світом, і одномоментно ворог радянської влади! Чи кидають свою Батьківщину подібні йому таланти зазраз з передових країн світу на прикладі США чи Великобританії? Не кидають і не кидали . А чому патріот вимушений був шукати політичного і професійного притулку за межами своєї рідної землі?. Згадуєте Біблію : “Ніякий пророк не приймається в своїй Вітчизні…” Так оце саме і є класичний приклад нашого “щасливого комуністичного минулого”. Того минулого з яким вже понад майже чверть століття не можуть розпрощатись деякі редактори районних громадсько-політичних видань Житомирщини. Не вже мав рацію той мудрий українець визначивши пострадянське мислення не як ментальність , а як не виліковний діагноз стабільного стану психіки людини. СЛАВА УКРАЇНІ ! СЛАВА ГЕРОЯМ ! А ворогам що Господь визначить.Дякую за увагу.
Чудова публікація чи не так. Щира подяка як пану Олександру – автору статті , так і адміністрації сайту за об*єктивне , своєчасне та головне актуальне висвітлення події. Чому я так кажу , а тому що шпальти “Нового життя” не встигли випередити “Мою Черняхівщину” по даній темі і зе є залік на користь сайту. На мою думку ця інформація є доситть важливоюта цінною для формування адекватного і цілісного світогляду сучасного громадянина України. Як ота цілюща жива вода для нашого українського духу , пожива і повітря національної душі що сповнює нас звитягою та любов*ю до неньки України. Щорічно в теплу пору у рідному селі збираються нащадки Юліана Мовчана , щоб пам*янути свого відомого родича, і бетежить вже не одне десятиліття їх дуже болюче риторичне запитання. Чому з країни “щасливого комуністичного минулого ” довелось виїхати Юліану Мовчану , отримавши тавро зрадника батьківщини? Чому на чужинні будучи визнаним талантом, досягнувши вагомих успіхів в різних сферах науки та громадського життя він мучив свою багатостраждальну душу українського патріота? А може те “щасливе радянське минуле” і не є таким щасливим від котрого вже понад чверть століття не можуть позбавити свій мозок та серце деякі головні редактори районних громадсько-політичних часописів Житомирщини! Як дотепно зазначає народний депутат України в таких випадках є дві основні причини або розумова відсталість , або політична заангажованість , а ще гірше як обидві разом. Дякую за увагу!
Малашевич, не повторюйся! А Нове Життя давно вже не йде в ногу з часом. Немає коли…. за хвалебними одами нинішній владі.
Дякую, дуже слушне зауваження , обов*язково попрацюю над цим. А Ви могли б теж від займенника перейти до іменника , країна має знати своїх героїв як кажуть в лице і по імені.