Моя Житомирщина

Брехнею і російською пропагандою називає Валентина Олександрівна Калуженко (дівоче прізвище – Ночевчук) інформацію, що значна частина жителів Донбасу і, зокрема, з Луганська рвуться в Росію. Звичайно, частина луганчан і виїхала до РФ, але мотивуючи свій від’їзд, насамперед, наявністю родичів у прикордонних з Україною областях. Та переважна більшість людей східних регіонів – за Україну.

На пряме запитання про українців, що воюють на боці сепаратистів так само прямо відповіла: «Є, приблизно такі, як мій сусід, котрий любить випити».  А ще наркозалежна молодь, різного роду злочинці і бандити, котрим все одно, за кого воювати – лише б платили.

Напевне, приїжджаючи минулими роками до родичів у Новосілку, звідки родом наша героїня, вона й подумати не могла, що з Луганська, котрий став рідним за прожитий там час, вона змушена буде тікати на Житомирщину разом із донькою та онуком. Прихистила їх братова – дружина покійного брата Леоніда – Галина Дмитрівна Ночевчук. Сьогодні Валентина Олександрівна проживає у у Новосілці, а її донька Олена із внуком – у доньки Галини Дмитрівни в Черняхові. Тепер за них у Валентини Олександрівни спокійне серце. Проте там, у вирі військового протистояння, лишилися її рідні: чоловік Володимир Данилович лишається в квартирі в Луганську. Ще одна донька з родиною виїхали трохи далі від Луганська – проживають у родичів чоловіка поблизу населеного пункту Щастя. У Луганську також залишається і сестра Надія. Її діти переїхали тимчасово в Полтавську область.

Сьогодні Валентина Олександрівна, як зведень із фронту, чекає телефонних дзвінків від рідних. А вони тривожні. Дочка щодня повідомляє про те, що ночують вони практично у підвалах. А чоловік поклеїв папером вікна і на свій страх і ризик залишається в квартирі, котра знаходиться недалеко від епіцентру бойових дій. Принаймні від розривів бомб і снарядів їхній будинок здригається постійно. Жінка молиться лише за те, щоб всі її рідні та близькі залишилися живими, щоб якнайменше втрат зазнали наші військові, котрі відвойовують кожен крок на сході держави від непроханих гостей, і щоб в Україні знову запанував мир і спокій.

Сподіваючись чимскоріше повернутися до рідної домівки, Валентина Олександрівна, хоча й проживає в Новосілці вже три тижні, поки що не зверталася по допомогу до місцевої влади. А така їй скоро знадобиться, бо жінка хворіє на цукровий діабет і залежить від ін’єкцій інсуліну. Та й пенсії ще не отримувала. Я порадила їй найближчим часом все ж таки звернутися до відповідних районних служб по допомогу. Бо невідомо, як скоро все-таки люди зможуть повернутися додому. Побажаємо їм цього якнайшвидше.

Тетяна Тарнавська