Моя Житомирщина

Перша  збірка віршів нашого славетного земляка Максима Рильського вийшла тоді, коли йому було всього лиш п’ятнадцять. Книжечка називалася «На білих островах» і засвідчувала неабиякий талант хлопця. Іванка Торбенко з Брусилова не набагато старша від тодішнього Рильського, а перша її збірка називається «На серця полотні я вишию кохання». Вийшла вона за сприяння народного депутата України Павла Дзюблика.

Іванка Торбенко навчається в 11 класі. Любить грати на гітарі та піаніно, співати, писати вірші, а іноді й музику. Захоплюється художньою літературою, малюванням. Із майбутньою професією ще не визначилася: можливо, стане журналістом, філологом або ж художником.

Іванка – приклад того, що тебе обов’язково почують, коли ти цього хочеш і коли маєш талант. Нехай дівчина стане прикладом для юних поетів Житомирщини, котрі все ще пишуть в шухляду й не наважуються поділитися власними поезіями з читачем.

А підбірка її світлих віршів, сподіваємося, прискорить для нас прихід справжньої весни.

1.

Бринять вже розпашілі іскри

На трав смарагдовому тлі.

Сміється сонце променисто

На втіху змученій землі.

 

І рада б я палати щастям,

Але тривоги темна тінь

У душу зморену закралась,

Не чуючи весни велінь.

 

Так лагідно гойдає хмари

Небес чаруюча блакить.

Хоча і дихать легше стало,

Та серце в грудях ще щемить.

 

Йому вже, певно, не забути

Найкращий час мого життя,

Як ми боялися розлуки,

Як в нас жевріли почуття.

 

Печалі все не слабли пута

В останню нашу мить разом.

Не знала я, як далі бути,

А зараз… Майже все одно.

 

Елегія змінилась скерцо,

І дням я загубила лік.

А серце… Це безумне серце…

У нім ім’я твоє навік.

 

2.

Не вдасться мені березень впізнати

В пейзажах закоцюблих і безбарвних.

Моя весна не хоче наступати

Без усмішок, так сонячно ласкавих.

 

В благальнім жесті простягають віти

Дерева, що давно вже не цвіли.

Кортить їм ясним квітом променіти.

Та ще не слабнуть ланцюги зими,

 

Що стримують цвітіння пурпурове

І пахощів медвяних буйний грай,

А разом з ними й серце без любові,

Що мріє ще про свій маленький рай.

 

Але для цього серцю дуже треба,

Щоб більше не барилася весна.

Йому не треба й сонечка із неба,

Лиш трішечки твого, твого тепла,

 

Щоби зима сердитись перестала

Й дозволила все цвітом запалить,

Щоб усмішка так сонячно ласкава

Змогла весну померклу воскресить.

 

3.

Я поміж клавіш закодую

Всю відчайдушність і надрив.

І свіжим звуком занотую

До чогось світлого порив.

 

Я окрилю чуттєву тему

Чудною звучністю гармоній,

В ній радість опишу безмежну,

Щоправда, викладу в мінорі.

 

В мелодії я виллю фрази,

Що довго в серці берегла,

Бо не змогла сказать одразу

Й пізніше також не змогла.

 

Одного дня ти все почуєш –

До тебе звуком прилечу.

Я знаю, в музиці відчуєш

Все те, про що іще мовчу.

 

Ця мить нескоро ще настане,

Та після виру буйних днів

Почуєш ти, а я розтану,

Я стану піснею без слів…

 

4.

По краплі, по променю сонце розтане

Від криків гарячих, пекучих образ.

І сміху не стане, і світла не стане,

Якщо не прокинеться щирість у нас.

 

І всі нарікання на світ цей даремні,

Бо ми, власне, й творимо цей-таки світ.

Скує нашу Землю задушлива темінь,

Якщо ми її не захочем звільнить.

 

Снуватимеш нищечком сірою тінню,

Як мріянням ти не запалиш серця.

Вклади всі зусилля, надію й терпіння,

Іди до останнього, йди до кінця.

 

Щоб радості більше зоріло на світі

І в морок не канула наша Земля,

Щоб купол блакиті манив нас щомиті

І сонце іскрилося сяйвом щодня.

 

5.

В пустелі всіх розбитих сподівань,

Яка давно забула сміх і гамір,

Пробився крізь пісок тендітний пагін,

Здолавши самоту і біль вагань.

 

Він означає те, що ще не згас

Вогонь живого почуття святого.

Тепер він центр Всесвіту усього

Для мене і для тебе… Ні, для нас.

 

Із попелу, із диму відродивсь,

З потрісканих земель, із сірих латок.

Цей паросток-надія – весь мійстаток,

У душу він мені закоренивсь.

 

Проте зрости удасться не одразу

Йому. Та знаю, буде він цвісти.

Я знаю, в цій пустелі без води

Вже дуже скоро з’явиться оаза.

2 коментарі to “Юна поетеса з Брусилова доводить: справжній талант потрібний людям”