Моя Житомирщина

Україна – унікальна країна. Це нескорений волелюбний народ. Нас принижують, а ми не коримося ворогу. Нас убивають, а ми стоїмо до останнього за правду, за свою землю.18-20 лютого чотири роки тому в Києві сталися най-трагічніші події Революції Гідності – снайпери відкрили прицільний вогонь по майданівцях. Загалом у протистоянні з антинародним режимом загинуло понад 100 людей. Ми називаємо їх Героями Небесної Сотні.Через два дні тодішній президент Янукович утік із України. Відбулися позачергові президентські вибори. Так українці вибороли право на європейський розвиток держави.

Згадаймо ж, як усе починалося…
Під вечір 21 листопада 2013 року, після оприлюднення рішення уряду призупинити процес підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, активісти в соціальних мережах Інтернету (Фейсбук) закликали громадян ви-йти близько 22-ої години в Києві на Майдан Незалежності на акцію протесту. Під кінець доби учасників мітингу було вже близько півтори тисячі. Прийшли студенти, опозиційні по-літичні лідери, журналісти, з’явилася міліція та посилені загони «Беркуту». Суд же ухвалив рішення заборонити встановлення наметів для проведення акцій у центрі Києва.
У наступні дні небайдужі люди вийшли на «євромайдани» в Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницьку… Більше тижня тривали мирні акції із закликом відставки уряду та дострокових парламентських виборів.
У відповідь на це влада застосувала силу: у ніч на 30 листопада «Беркут» розігнав Майдан. Були травмовані десятки протестувальників, серед них і студенти. Частина людей, що втекли від беркутівців, заховались у Михайлівському Золотоверхому соборі на Михайлівській площі.
8 грудня на Народне віче вийшло понад мільйон учасників. Тоді на Бесарабській площі було повалено пам’ятник Леніну – почався український «ленінопад». У грудні 2013 – січні 2014 майданівці вистояли, незважаючи на спроби силового розгону.
А 22 січня 2014 року сталися перші смерті серед активістів. Від травм померли Сергій Нігоян, учасник і один із охоронців Євромайдану – громадянин України вір-менського походження та Михайло Жизневський, білорус. Від поранень у лікарні в січневі дні 2014 року померли Роман Сеник та Олександр Бадера. У лісо-смузі в Бориспільському районі знайдено тіло закатованого Юрія Вербицького.
Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого 2014 року тодішня влада на чолі з Януковичем віддала злочинний наказ за-стосовувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю. Фатальними і драматичними стали події в Києві 18 -20 лютого, в ході яких загинула сотня протестувальників і кілька сотень травмовано. Їх нарекли Небесною Сотнею.
Наймолодшим із Небесної Сотні був Назар Войтович із Тернопільщини, якому виповнилося лише 17 років. 19 лютого він уперше вирушив на київський Майдан, 20-го – його життя забрала куля снайпера.
Тисячі поранених і понад сто людей загинуло від куль снайперів та бійців спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, ви-кладачі, студенти, вчителі, художники, робітники, безробітні, громадські активісти.
Серед Героїв Небесної Сотні – чотири сини житомирської землі: Сергій Олександрович Кемський, 1981 року народження, співробіт-ник інституту політичних та економічних ризиків, родом із села Яблунівка Ємільчинського району; Олександр Олександрович Балюк, 1974 року народження, робітник, родом з с. Пилиповичі Новоград-Волинського району; Яків Якович Зайко, 1940 року народження, журналіст і письменник, у минулому – депутат Верховної Ради України; Віктор Олександрович Прохорчук, 1975 року народження, із нашого селища.

Перебував на Майдані від самого початку, активіст Самооборони Майдану. Зник 18 лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди він був викинутий зі слідами насильницької смерті. У нього залишилися дружина і двоє синів.

Здавалося, що розірвавсь вулкан,

Аж до небес вогонь і чорний дим.
Кров заливала річкою Майдан,
Тут не один загинув побратим.
Ішли під кулями Герої до звитяг,
І стяг передавали з рук до рук.
Тож майорів на барикаді стяг –
Його підтримав Віктор Прохорчук.
Герой відважний з берегів Ірші
Біля Дніпра всі подвиги звершив.
Цвіла калина ніжно у душі,
Життя коротке – але славно жив.
Під сонцем був його серденька стук,
Понад Дніпром і де сумна Ірша.
В Небесній Сотні Віктор Прохорчук –
Зорею сяє праведна душа.
(Анатолій Пантус).
2014 рік приніс нові випробування нашій державності. Небесною Сотнею не закінчились біль і страждання України. Путінська Росія, не бажаючи бачити нашу державу єдиною, вільною, європейською, розв’язала війну проти України, яка триває вже три з половиною роки. Кількість жертв зросла до 14 тисяч, майже півтора мільйони вимушених переселенців. Семеро уродженців нашого краю поклали свої голови за рідну землю. Це Олексій Богуш з Іршанська, Олег Яндюк з Турчинки, Микола Кучер з Будо-Рижан, Сергій Фролов з Іршанська, Сергій Порозінський з Небіжа, Пилип Слободенюк з Хорошева, Максим Перепелиця з Давидівки.
Пам’ять про події Майдану відтворена в книгах, статтях, у поезії,в піснях.

http://www.prapor-vv.zt.ua/