Моя Житомирщина

Санаторій «Тетерів» в Коростишеві – найбільший на Житомирщині центр, де компактно живуть переселенці. Шестеро їхніх дітей, що народилися після 2015 року, стали членами місцевої громади. Всього в санаторії проживає 181 переселенець з Донбасу, з них працездатних всього близько 30 жителів.

Хто міг, влаштувалися на роботу в охорону, лісгосп, магазин, на гранітний кар’єр. Але більшість – матері-одиночки, в тому числі багатодітні, пенсіонери, люди з інвалідністю. Переселенці мріють про власне житло і переїзді, а адміністрація санаторію – про вільну для туристів оздоровниці, повідомляє «Громадське радіо».

Переселенець з Донецька Арзу Гаджієв в 2014 році був змушений разом з родиною залишити Донецьк, де працював заступником директора приватної фірми. І у нього, і у дружини в Донецьку залишилися квартири.

«Підійшли до мене, кажуть:« Поговорити треба. Ми збираємо нову республіку ». А що це за республіка? – «ДНР» називається. Я кажу: «Я таку республіку не знаю, я – громадянин України», – «Ах, ти громадянин України?» Схопили за шкірки, поволокли вниз. Завели в підвал, закинули, відразу з ходу почали бити, не припиняючи. Чотири або п’ять разів я втрачав свідомість », – згадує Арзу.

Після підвалу і лікарні вся сім’я виїхала з Донецька, спочатку в Маріуполь, потім притулку шукали в Сумах, Харкові, Мирополі, а після влаштувалися в Коростишеві, в санаторії «Тетерів» на Житомирщині.

Арзу розповідає, що в їхній кімнаті спочатку було сиро, потім вони зробили в ній ремонт, наклеїли шпалери. Раніше для переселенців працювала їдальня, багато волонтерів підвозили їжу, але з часом допомогу зменшилася, і зараз кожен годує себе самостійно. У родині Арзу ніхто не працює, у нього самого інвалідність через цукрового діабету, у дружини – проблеми з тиском, старший 20-річний син має інвалідність з дитинства, молодша дочка Еля ходить в Коростишеві в звичайну школу і вчиться грати на скрипці.

За словами Арзу, особливої ​​дружби в громаді переселенців з 181 людини немає, вони навіть не можуть налагодити загальний побут. Зокрема, взимку опалювати весь корпус санаторію можна було б котлом, але немає дров.
«Я не знаю, що далі робити. Зима попереду, ніхто не хоче нічого допомагати, скидатися на поїздку, щоб машину найняти, машину дров привезти. Я безкоштовні дрова знайшов, мені адміністрація Коростишева запропонувала: «Ось, дрова лежать, йдіть, забирайте. Тільки машину найміть, перевезіть »Ніхто не хоче навіть по 20 грн скинутися. Як з цими людьми, я не знаю », – нарікає переселенець.
Сусід Арзу Гаджиєва, Микола Лисенко – пенсіонер, який залишив Луганськ в 2014 році разом з сім’єю. До 2008 року він працював в Луганському управлінні МНС, потім захворів на саркому і йому ампутували ногу. Чоловік досі мріє повернутися додому. Його дві дочки зараз працюють в Києві в поліції і в структурах Держслужби з надзвичайних ситуацій, третя дочка – в Коростишівському центрі зайнятості.

«Я з донькою жив в Луганську, дві інших дочки – в Алчевську і Перевальську. Ось Станиця Луганська, ось Алчевськ, ось Перевальськ. А ось Дебальцеве, Горлівка. Тобто це майже центр сепаратистської території », – каже переселенець.

У санаторії Микола Лисенко – голова координаційної ради переселенців. За його словами, рада написала листа до голови облдержадміністрації, в якому переселенці розповіли про всі свої проблеми.

«Ми його не відправляємо, тому що раніше було гірше: світло вимикали, воду вимикали. Зараз ми вже пристосувалися. Світло відстояли, війна за нього була, вода є. Вода технічна, що не питна, воду питну носять люди з колодязя тощо. Хотілося б, щоб вікна, двері зробили в під’їздах – все ж відкрито. Двері треба підігнати, поставити. Хоча б вікна засклили, двері позакривали », – говорить він.
У свою чергу заступник голови Житомирської обласної державної адміністрації Ярослав Лагута критикує жителів санаторію. За його словами, нібито тільки 20 переселенців з усіх працюють, але і ці люди ні за що не хочуть платити. На компенсацію витрат на проживання переселенців обласна державна адміністрація щомісяця перераховує від 140 до 160 тис. Грн. Але, як зазначив головний лікар санаторію Сергій Криворучко, ця сума не включає вартість комунальних послуг.

«У нас основна проблема все ці три роки – це комунальні послуги, які не підпадають під відшкодування ні державою, ні облдержадміністрацією, ні райдержадміністрацією, ні міською радою. Тому це питання може вирішуватися тільки двома способами – або переселенці самі оплачують комунальні послуги, які вони споживають, або санаторій «Тетерів» надалі не зможе їх надавати, тому що санаторій «Тетерів» щомісяця несе тільки збитки », – скаржиться він.

Вибратися з цього санаторію в більш придатне для життя місце на Житомирщині мріють, як більшість переселенців, так і адміністрація оздоровниці.
За його словами, багато хто з переселенців ведуть себе не зовсім зрозуміло і адекватно. Як тільки ці люди отримують переселенські виплати, так 80% з них по два-три дня пиячать прямо на території оздоровниці. Він каже, що все це зафіксовано і Коростишівському відділі поліції. За даними реєстру судових рішень, в санаторії за чотири роки було лише два легких злочину. Одного разу мешканки санаторію побили свою сусідку. Інша справа – один переселенець вкрав у іншого телефон, вину визнав, відбувся умовним терміном. Справ про адмінпорушення на жителів «Тетерева» немає.

Всі місцеві переселенці мріють про інше, постійному житло. Районна рада зібрала для них можливі варіанти, проте сім’я Гаджиєва, як і всі інші, від переїзду відмовилися. Знімати житло в Коростишеві, як кажуть переселенці, для них дорого.

«Тут Кропивня є. Пропонували акушерський центр. Щоб ми там жили. Але ми всі хворі люди, як ми там проживемо? Пропонували віддалені села. Такі місця пропонують, що нормальна людина там не проживе. Самі люди місцеві звідти втікають. І куди нас відправляють, я не знаю. Нереально там жити », – каже Гаджієв.

http://zhzh.info/