Моя Житомирщина

24 січня 2019 року  відійшла у Вічність найстарша жінка України, схимонахиня Іоанна. Матушка не дожила два тижні до свого 108-річчя. Вона пережила дві світові війни, голодомори, епідемію туберкульоз, 18 років була на засланні через любов до України.
Схимонахиня була насельницею Жіночого ставропігійного монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче. Обитель у селі Чоповичі Малинського району називають “жіночим Афоном на Житомирщині”.
Майбутня схимонахиня Іоанна, в миру – Марія Дмитрівна Мороз, народилась у селі Малий Кучурів Заставнівського району Чернівецької області. Маленька Марійка виховувалася в простій, віруючій селянській сім’ї. Її батько був австрійцем, а мати – українкою. З малих років тітка навчила дівчинку писати, читати та привчила до святої віри.
Їй ще не було чотирьох років, коли розпочалася Перша світова війна: «Я була на вулиці – як раптом у всіх трьох церквах задзвонили дзвони, назустріч йшли дві жінки, і одна сказала: «Війна ся зачала». Батька забрали у солдати. Схимонахиня навіть пам’ятала, як повз село проїжджав австрійський король Франц Йосиф.
Довгожителька згадувала страшний період, коли у рідному селі вирував тиф. Ізолятор для важкохворих був облаштований у колишньому будинку священика. Жінка не боялася смерті. Як відомо, вошей – переносників тифу – відганяє гас (керосин). Тому, обв’язавшись хустиною, змоченою у гасі, йшла до хворих, приносила їм молоко, годувала з ложечки.
Свій шлях матушка Іоанна присвятила Богові та Батьківщині. Рідні вважають, що за важкі страждання за віру й за Україну Господь і дарував матушці такі довгі літа.
Коли війни, голод, хвороби відступили, прийшли нові випробування. Чоловіка Марії арештовують і на цілих 10 років відправляють на Урал за націоналістичні погляди. «Прийшли вночі і забрали. Забрали за Україну!», – згадує арешт чоловіка.
Не оминула заслання і сама Марія. Родину розкуркулили (мали п’ять гектарів землі та дві корови, два коня) і теж відправили на висилки в Сибір. Але Бога забрати з її серця не вдалося жодним лихоліттям. З Божою милістю змогла все пережити й зберегти добре серце та віру в перемогу добра.
Своїми молитвами Марія виховала онука Романа, який став священиком і в 90-х роках розпочав у столиці розбудову та відродження храмів при лікарнях та заснував сестринство милосердя. І сьогодні сестри, багато з яких згодом стали монахинями, згадують як тоді разом з батюшкою ходили по цвинтарях Києва, знаходили братські могили, могили священнослужителів та монахів. Отець Роман служив службу, і всі разом опікувалися могилами – розчищали, прибирали. Нині протоієрей Роман Барановський є благочинним лікарняних храмів столиці, настоятелем храму святителя Михаїла, першого митрополита Київського. Трудами отця Романа було відроджено та розбудовано три монастирі, які знаходяться в урочищі Кип’яче, – Казанської ікони Божої Матері, Афонської ікони Божої Матері та Силуана Афонського; відкрито близько 30 лікарняних храмів.
Коли діти, онуки та правнуки твердо стали на ноги, усі визначилися у житті, Марія Дмитрівна Мороз зрозуміла, що їм усім потрібна більше молитовна допомога. Тому вона повністю присвятила себе служінню Богові.
По Благословенню Блаженнішого Митрополита Онуфрія, у 2008 році вона була пострижена в іночество. У 100-літньому віці пострижена в монашество, а згодом у велику схиму з іменем Іоанни. Під час перебування та служіння у обителі Блаженнішого Митрополита Володимира (нині покійного), а також Блаженнішого Митрополита Онуфрія, матушка Іоанна отримала їх святе благословення на подальший монашеський подвиг.
Торік житомирські лікарі змогли частково відновити зір довгожительці і вона вперше за багато років побачила своїх рідних, які приїхали до неї в обитель.
Матушка постійно перебувала в молитві. Просила Бога за всіх людей, які притікали до неї звідусіль, молила Бога за мир в Україні та всьому світі. Адже на монастирях та на молитвах монахів тримається весь світ. Неустанна молитва була в її серці та на устах. Матушка весь час повторювала: «Ісусе Христе, помилуй нас!».