



Автор чисельних статей про Володимира Пехова – Антон Бойчук в останньому числі «Нового життя» вразив читачів районної газети відвертим перекручуванням інформації про діяльність цього депутата обласної ради від Партії регіонів.
Зробив він це відразу і наповал у першому ж абзаці – цитуємо дослівно: «Справжнє різдвяне свято для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштував депутат Житомирської обласної ради Володимир Пехов. Напередодні Різдва, 6 січня, дітки з усього Черняхівського району разом з опікунами зібралися у будинку школяра». Далі автор статті повідомляє, що їх привітали очільники району, які повідомили, що Володимир Пехов передає дітям своє привітання і солодкі подарунки (по новорічному набору цукерок). Далі в статті йде згадка про виступ вихованців будинку дитячої та юнацької творчості з виставою і розлога християнсько-моралізаторська цитата із роздумів про здатність поділитися з ближнім і ощасливлення підростаючого покоління, які належать автору невмирущих філологічних перлів про «кохання» до землі-годувальниці – Володимиру Пехову. Де і коли ділився Володимир Пехов цими теологічно-філософськими роздумами, не сказано, просто написано, що він це «зазначив». Але точно не в той день на святі для дітей – сиріт, бо там депутата облради від Партії регіонів не було. Після цього уже вкотре поспіль автор статті повідомляє жителям Черняхівщини про внесок Пехова у ремонт спортзалу в Черняхівській гімназії, фонтану в центрі Черняхова і спорудження в’їзного знаку. Ось таке свято «влаштував» депутат Житомирської обласної ради для сиріт Черняхівщини. І жодного слова про те, що на святі були ще й інші благодійники, немов автор статті так само, як і Володимир Пехов, теж не був на цьому святі. І так би воно й зійшло з рук горе-писаці і, може, дехто справді повірив би, що Володимир Пехов перекваліфікувався в організатори масових заходів, якби над цією «статтею» не була розміщена інша, у якій одна із справжніх організаторів заходу – начальник служби у справах дітей райдержадміністрації Зоя Володимирівна Максимчук із вдячністю називає всіх спонсорів: приватних підприємців Олега Криницького та Сергія Громнадзкого, які подарували дітям чудові іграшки, і представників бізнесмена Єльчина Байрамова – давнього і справжнього друга дітей Черняхівщини, який вручив кожній дитині по 100 гривень допомоги. Причому робить це і взагалі допомагає сиротам пан Байрамов уже більше десяти років поспіль, не називаючи себе організатором різдвяного свята для сиріт і не поміщаючи сам про себе хвалебні платні статті в газетах.
Розповідає Зоя Максимчук і про тих, хто влаштував для дітей новорічну казку та розважальну програму – про культорганізатора будинку дитячої та юнацької творчості Валентину Бачуру, керівника цієї установи Сергія Бачуру, колектив вихователів і вихованців.
Володимир Пехов став «своїм» у Черняхівському районі не так давно і не так давно почав піклуватися про сиріт Черняхівщини. Усім зрозуміло, що почалася передвиборна кампанія, поки що неофіційна. На жаль, традиція тих, хто йтиме в парламент за мажоритарною системою, вже не перший рік пов’язана із благодійністю як одним із засобів знайомства з майбутніми виборцями. Вона має й дещо позитивне: багаті діляться з бідними. Але робить дехто з них це іноді навіть якось автоматично – не помічаючи навколо себе нікого і нічого. То ж чи помічатимуть когось потім – коли потраплять до Верховної Ради України?
Був у нас депутатом Анатолій Писаренко – якщо пам”ятають люди… Боксер, чай на дурняк наливав у РБК…
Всі вони багато чого надурняк роблять перед виборами. А потім абсолютно про нас забувають. Ми ж для них – голоси, а не люди…
Отак туди й потрапляють, у ВРУ, а потім дивуємось – чому так *класно* ми живем?