Моя Житомирщина

Минув рік, як віддав своє молоде життя за Україну і за нас усіх наш земляк Олександр Павлюк. Рідні, побратими, керівники району, молодь зібралися сонячного осіннього дня, щоб низько вклонитися подвигу воїна-героя.

Йому було лише тридцять, коли відразу після свого дня народження прийшов до військкомату. Пообіцяв рідним, що все буде добре. Розумів, що потрібен там – на фронті, бо все вміє, багато чого знає, має життєвий досвід і хорошу фізичну підготовку. Вдома на Олександра чекали дружина, мати, брат і сестра і найбільше – маленька донечка Злата, яка ще й досі питає, коли ж повернеться тато.

Олександр Павлюк народився у Свиді, навчався у Горбулівськй школі, здобув спеціальність у Головинському вищому училищі нерудних технологій. Працював на Лезниківському кар’єрі. Останнім часом жив із сім’єю на Андрушівщині. Був надзвичайно щасливим у шлюбі. Як каже його мама Тетяна, радувався життям.

Олександр був воїном 26-ї окремої артилерійської (Бердичівської) бригади. Зумів вистояти в Іловайському котлі. Був надійним бойовим побратимом для багатьох воїнів. Умів підставляти плече і приходити на допомогу. Ніколи не жалівся на труднощі, нічого не боявся. Був справжнім воїном і загинув як воїн, захищаючи Вітчизну.

На траурному мітингу звучали щирі теплі слова на адресу героя, молодь читала вірші. Священик освятив пам’ятник воїну.

Хвилина мовчання… Військовий салют… І вічна пам’ять про Олександра Павлюка, якому завдячуємо мирним небом над своїми головами. Герої не вмирають.