



Ще не встигла Школа журналістики при Черняхівській ЗОШ І-ІІІ ступенів набрати повних обертів, як стала відомою у журналістському середовищі Житомирщини завдяки одному випадку, сумному й смішному водночас.
Учасники Школи журналістики при Черняхівській ЗОШ І-ІІІ ступенів читали свіжий номер газети «Житомирщина» і побачили в ньому інтерв’ю своєї колежанки – юної журналістки Вікторії Писаренко зі сторічною бабусею з села Андріївки, що на Черняхівщині, – Антоніною Василівною Матвійчук. Вікторія їздила в це село до довгожительки, розмовляла з нею і потім розмістила інтерв’ю на сайті «Моя Черняхівщина». Тепер це інтерв’ю (майже не змінене – ледь прикрашене кількома фразами і трохи перероблене) красується в головній обласній газеті за підписом Богдана Лісовського.
Там написано, що він «вів інтерв’ю», ще й фото бабусі зробив (а фотографувала Вікторія). Діти дуже здивувалися, адже керівник Школи журналістики Наталія Ковшевна вчила їх, що плагіат – це крадіжка, а красти – негарно. Спочатку дивувалися. Потім сміялися з дорослого дядька -журналіста, який краде тексти в юних журналістів-початківців.
А потім ще раз прочитали заголовок вкраденого інтерв’ю і засмутилися: плагіатор змінив Вікторіїн старий, процитувавши столітню Антоніну Василівну: «Завжди будьте чесними людьми». Справді, було б смішно, якби не так сумно.
Керівник Школи журналістики Наталія Ковшевна зателефонувала Богданові Лісовському, і той, зовсім і не переймаючись своїм ганебним вчинком, справді зізнався, що взяв інтерв’ю із сайту, але перевірив інформацію в Андріївській сільській раді, тож і поставив свій підпис. А на запитання, чому написав, що фото теж його, сказав, що напис «фото автора» автоматично з’являється за прізвищем автора під матеріалом (малі журналісти з цього приводу зову сміялися, бо вже знають, як верстається газета, що таке її макет і як вносяться до нього правки).
Не хотів би бути моралізатором, але з приводу всього вищевикладеного хочу сказати: виглядає ця історія ну якось зовсім дико: журналіст провідної газети нашого краю краде дитячі інтерв’ю і розміщає їх у цій газеті, підписавшись собою. Я не кажу вже про те, що це не такий уже й досконалий матеріал початківця, щоб на нього міг позаритися професійний журналіст. Але чи можна назвати професійним журналіста, який хворіє на плагіаторство?
http://blogs.zhitomir.info/index.php?task=show_blog_detail&id=2379
А чого б то йому перейматися? Скільки людей прочитає статтю в його газеті, а скільки Вашу, пане Юрію, тут, на сайті, який користується популярністю в обмеженої кількості людей? До того ж, я так розумію, публічно вибачатись зі шпальт своєї газети Богдан Лісовський не збирається. Та й не думаю, що справа дійде далі вище згаданого дзвінка.