Моя Житомирщина

У середу, 20 серпня, Романові Власюку з села Городище виповнилося б двадцять п’ять. Його сестра Леся розповідає, що хлопець збирався відсвяткувати свій молодий ювілей у колі друзів, яких було багато і яких любив, як і вони його. Думав, що, можливо, приїде у відпустку, будував плани. Але доля розпорядилася по-своєму: першого серпня загинув у районі містечка Красногорівка Мар’їнського районуДонецької області від розриву ворожого снаряда, який влучив у БТР. А вже 2 серпня  Красногорівка була звільнена від російських терористів. Хоча ні. Долю він усе-таки вибрав сам: до війська пішов серед перших, не ховаючись ні за чиї спини. Він обрав собі долю воїна світла і загинув за нас. І це не просто високі слова: якби не такі герої, як він, ворожий чобіт уже б топтав землі усієї України. Це  тепер ми знаємо точно, щодня чуючи по телевізору про звірства загарбників навіть по відношенню до мирного населення.
Роман Власюк був безумовним лідером серед молоді. Він був справжнім. Разом зі своїм другом Сергієм Барановським, котрий теж уже не з нами, розбороняв бійки, заспокоюючи занадто знервованих молодиків, приходив на допомогу тому, хто цього потребував.
Закінчив Городищенську, а потім Забрідську школи, честь яких відстоював на спортивних змаганнях. Отримав у Житомирі водійські права і професію зварювальника. Пропрацював усе своє молоде життя, ні дня не лінуючись. Став умілим будівельником, трудився в Києві й Санкт-Петербурзі. Після строкової служби жодної копійки від рідних не взяв – лише допомагав їм. Дуже любив маму Раїсу, обожнював племінників і балував їх подарунками. Любив дітей узагалі, як і вони його. Хто б іще купував сільській малечі морозиво просто так? Був кумиром дівчат, хоча те, єдине і велике, кохання зустріти ще не встиг. Казав, що поки сестру в житті не пристроїть, не жениться.
Таким самим трудівником був на фронті: не мав вільної хвилини, щоб довше поговорити телефоном із рідними й друзями. Поспішав воювати із знахабнілим ворогом, який вдерся в наш працьовитий край і зруйнував мир в Україні.
Поруч із ним хотілося бути кращим і благороднішим. Коли  зі ще одним воїном-героєм та односельцем Михайлом Рибаком, який зараз бореться за життя в одеському госпіталі, їхали у відпустку до Городища на таксі, то не вони за проїзд заплатили, а таксист віддав їм усі гроші, які були в нього на той момент. Поруч з такими, як наші мужні бійці, й самому хочеться бути кращим.
Незадовго до 23-ї річниці незалежності України її вірний син Роман Власюк поклав своє життя на вівтар жертовності заради неї. Так робили й роблять наші кращі співвітчизники, тому ця незалежність така коштовна й вистраждана. Тому вона справжня. Як і воїн Роман із села Городище.

2 коментарі to “Воїн світла Роман Власюк загинув, захищаючи нас”