Дружина воїна з Головиного: «Нам важко, але ми дочекаємося своїх рідних із такою важливою і бажаною ПЕРЕМОГОЮ»

Ні для кого не секрет, що Україна переживає сьогодні свої не найкращі часи. Як плату за мирні 23 роки незалежності…У кожної цивілізованої суверенної держави був свій шлях, яким вона йшла у незалежне майбуття. На мою думку, нема в світі ще такої многостраждальної країни, як наша Батьківщина. Трагедія українського народу в тому, що ми ніколи не хотіли воювати, але воювали завжди. Упродовж багатьох віків наш предок змушений був в руки, натруджені сохою і ралом, вкладати меча. Бо хто тільки не зазіхав на багаті українські землі: і литовці, і поляки, турки і татари, мадяри і росіяни,
австрійці й німці. Бог щедро обдарував українців жирними чорноземами, привітним кліматом, водами двох морів, лісами і горами, степами і долами. А головне – дав працьовитий, гостинний, миролюбний характер народу, палку волелюбну душу. Я зараз говорю про справжній кістяк української нації, про характерні риси його ментальності, а не про прийшлих зайд, які розбавили чисту і непорочну кров чистого українця ядом підлості і злоби, віроломства і підступності. Саме тому сучасних українців дехто звинувачує в байдужості, корисливості, і владолюбстві.

Події останніх місяців, які точаться на сході України, стали справжнім випробуванням могутності і політичної зрілості для усієї нашої держави. І – разом з тим – неоголошена війна (як не називай, а війна є війною) стала тим лакмусовим папірцем, який дає оцінку кожному з нас, нашій національній самосвідомості, нашому патріотизму.

Саме зараз поняття «патріотизм» із категорії абстрактної переходить у розряд конкретики. Воно розквітає вишиванками і жовто-блакитними прапорами, проливається гіркими сльозами на похоронах новітніх героїв, які поклали своє життя у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність Батьківщини. Патріотизм проростає із щемкої до болю мелодії «Пливе кача» і виплескується гордим закликом: «Слава Україні!Героям слава!».

Війна, яка вирує на українських землях, учергове  засвідчила, що ми не вміємо виносити уроків з історії, а раз у раз наступаємо на ті самі граблі. Що ще маємо пережити, щоб згуртуватися, щоб бути дійсно нацією? Скільки разів невблаганний фатум нас буде тикати носом в наші історичні помилки і дивуватися: а коли ті українці порозумнішають? Які їм ще подавай вибори-перевибори, які революції? Яких керманичів і поводирів?

Перечитуючи «Щоденник 1941-1956» Олександра Довженка, дивуюся, як влучно він ще в далекому 1942-му дав оцінку нездоровому суспільству і як його слова ідеально можна припасувати до сьогодення: «Якість війни – це якість організації суспільства, народу. Вся наша фальш, вся тупість, все безм’язе і безмозге ледарство, увесь наш псевдодемократизм, перемішаний з сатрапством, – все вилізає боком і котить нас, як перекотиполе по степах…». Або ще: «У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності й історії».

Якими критеріями вимірюється вміння вести війну? Знаємо, що існує тактика і стратегія бою. Знаємо імена блискучих полководців і воєначальників минулого і з гіркотою розуміємо, що в сучасній українській армії немає Ганнібалів, Македонських і Суворових. Але зате є тисячі бійців, яким не байдужа доля рідної землі, які далекі від дипломатичних ігор політиків  і взяли зброю до рук, щоб виконати священний обов’язок перед Вітчизною – захистити її в небезпечну годину.

Я дружина воїна. Воїном він став більше двох місяців тому. До того був сумлінним працівником, люблячим сином, чоловіком і батьком. Але у важкі часи для країни він зробив свій вибір – вибір справжнього мужчини. І я ним пишаюся. Хочу підтримати всіх матерів, дружин, дочок і сестер воїнів АТО: гордіться своїм сином, коханим, татом і братом. Моліться за нього! Нам важко, але ми дочекаємося своїх рідних із такою важливою і бажаною ПЕРЕМОГОЮ. І нарешті багатостраждальна Україна заживе мирно в сім’ї європейських народів.

Особливі слова вдячності хочу висловити настоятелю Святомакарівської православної церкви Київського патріархату у смт.Головине отцю Володимиру, парафіянам церкви, бізнесмену Юрію Мельниченку за моральну підтримку і матеріальну допомогу бійцям 26 артилерійської бригади. Дякую за ваші щирі й щедрі серця. Нехай ваше добро повернеться вам сторицею!

Майя Євгенівна Рудюк, смт.Головине

 

рудюк

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (4 голосів, середнє: 4,00 з 5)
Завантаження...

Залишити коментар

Gallery
6 21 dsc09628-4 dsc02544
Жовтень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031