Моя Житомирщина

Останнім часом Житомирська область є передовою у питанні реформування всього: чого треба і чого не треба. З чим пов’язане таке бажання бігти “попереду планети всієї” і до чого це призводить,- кожен нехай робить висновки сам. Але остання новина, яка сколихнула область – це оптимізація, а по-правді кажучи, закриття закладів освіти інтернатного типу у зв’язку з недостатністю фінансування .
Нам доводиться жити і працювати, але з такими темпами я навіть не уявляю до чого ми доекономимося? Усі ці заклади – це маленькі світи, на поступове становлення яких залучені кошти з різних джерел – державні, місцеві, меценатські, батьківські, але помножене це все на любов і дбайливе відношення вчителів цих закладів, тому дітям з особливими освітніми потребами тут добре. Це бачать і батьки, які перші “забили на сполох”, дізнавшись, що заклади, які в минулому навчальному році були зразковими, тепер рішенням обласної ради планують ліквідувати. На що спиралася комісія, коли приймала саме таке “рекомендаційне” рішення? А як же діти? Як це вплине на психологічний стан вихованців? Хтось подумав? А як же уся матеріально – технічна база, яка накопичувалася роками? Мальовничі місця, де розташовані ці заклади задля комфорту вихованців? Невже матеріальне перемогло над здоровим глуздом? Не віриться…
Саме тому  Павло Дзюблик звернувся зі своїм депутатським запитом до Прем’єр – міністра України Володимира Гройсмана , Міністра освіти і науки України Лілії Гриневич, Міністра фінансів України Олександра Данилюка з проханням недопустити оптимізації та ліквідації інтернатних закладів освіти ні в Житомирській області, ні по Україні в цілому.

    
Павло Володимирович мав  розмову з даного приводу з Лілією Михайлівною і вдячний їй за розуміння та спільне бачення щодо врегулювання питання, а саме НЕДОПУЩЕННЯ ЗАКРИТТЯ.
Сподіваємося, що 4 квітня 2017 року на сесії Житомирської обласної ради буде прийняте мудре рішення.