Моя Житомирщина

Рідні згадують, як маленький Юрко самотужки навчився майструвати з дерева іграшки, із задоволенням допомагав старшим, був відповідальним учнем у школі, наполегливо займався спортом – кілька років їздив до міста у спортивну школу на тренування у футбольну секцію. Після школи навчався у Головинському професійно-технічному училищі, у 1995 році був призваний на військову службу.

Після служби в армії Юрій працював у пенітенціарній системі Житомирської області, потім служив у військах спеціального призначення, мав гарні відгуки від керівництва щодо ставлення до своїх службових обов’язків. Відповідальність – кредо його життя. А ще мріяв про гарну дружину, дітей і обов’язково затишний дім для родини. У 1998 році Юрій став на весільний рушник із коханою дівчиною Наталкою, через рік у подружжя народилася донечка Катруся, а згодом з’явився і синочок Артем.

Зі спогадів дружини та рідних: «Юрій був дуже чуйним, щедрим і добрим чоловіком, любив робити подарунки людям, які були рідними та близькими йому, тішився своїми дітьми, особливо синочком, який росте вражаюче схожим на батька…». Він не встиг здійснити одну з найголовніших мрій свого життя – збудувати власний дім для тих, кого любив найдужче – дружини і дітей.

У березні 2014 року, отримавши повістку про мобілізацію, Юрій, як завжди, відповідальний перед собою і перед Батьківщиною, без вагань пішов її захищати. Служив сержантом 30-ї окремої механізованої бригади, брав участь у бойових діях на Донеччині.

Євпак Юрій Володимирович загинув 13 серпня 2014 під час бою в районі села Степанівка Шахтарського району Донецької області.

Загинув… та ніколи не згасне його любов до життя, якою він наповнив світ.

Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ